Коли на сході тільки ще займається день, а поміж тінями дерев й домів панує ніч;
коли повітря пахне свіжістю, сирістю й новими починаннями, а від землі стелиться легке марево холодного туману;
коли не чути ще ні співу птахів, ні гомону людей, ані шуму машин - усе на світі завмирає.
Такого світанку чудово вирушити до лісу. Насолоджуватися тишею, вологою, що спадає на обличчя, збивати росу із рослин, що зустрічаються на шляху, і мерзнути у пальці. Ступати м'яко й тихо, шануючи святу мить світанку, і мрійливо вдихати запах землі, трав й вітру, який всю ніч заглядав у домівки звірів, риб та птахів, і приніс звідти надзвичайні історії. Слухати їх і пам'ятати про дні минулі, дні нерозривного зв'язку усього живого. З повагою вступити в ліс і привітати його стражів. Цього світанку вони чекають тебе і зустрічають, вони знали, що ти прийдеш, бо ти прийшов додому.
В такі світанки на-межі-усіх-світів чудово привітати духів, чудово привітати предків й продовжити Традицію.
Гарна замальовка! 
