Де ставок вбирає віти,
Там де шепче верболіз,
Де гуляє сильний вітер,
Сонце пломеніє скрізь.
Там жило собi мишатко,
НазвалИ всі Теревень.
Не було ні мами,татка
теревенив цілий день.
Ще любив він вихвалятись,
Й говорив всім навкруги,
Що котів не тре боятись,
Їм вони- не вороги.
Бо якось з Мурком балакав,
Той жалівся і тужив,
Якби міг ,мабуть заплакав,
Бо крізь сльози говорив.
Він просив,щоб не боялись,
Як виходить він гулять,
У домівки не ховались,
Він не буде їх вбивать.
Та не йняли віри миші,
І гуляли крадькома.
Говорили усі в тиші,
Щоб не з'їв їх кіт дарма.
Та не всі кота жахались,
і тікали по хатках,
Мишеня одне сміялось,
Всіх слова розбило в крах.
Бо ж не вірило маленьке,
Що його кіт підманув,
Мав бо добре він серденько.
Не один так день минув.
Ну а кіт не зачіпає,
І не їсть він мишеня,
Як побачить-помахає,
І іде кудись щодня.
Подивились на це миші,
Та й подумали- святий.
Він тепер напевне інший,
Ну хоч бігай з ним чи стій.
Та й почали виходити,
По подвір'ї погулять,
Ну а кіт давай ловити,
І в торбиночку складать....
Наробив собі запасів,
На всю зиму,цілий рік,
Ну а першим він зажарив
Теревеня на обід.
Ну, а ви всі памятайте,
Що не стане лев котом,
Брехуну не довіряйте,
Й тому,хто живе зі злом.