Як добре тим, хто ні про що не мріє,
Хто не будує планів на майбутнє.
Немає в них ні віри, ні надії,
Бажання жити далі в них відсутнє.
Вони пливуть лише за течією,
Вони живуть для того, щоб померти.
Апатія, зеленою змією,
Підкралася до них, щоб тихо зжерти.
Їм добре: бо навіщо метушитись?
Життя у всіх однакове і сіре.
Навіщо бігти, думати, молитись?
Не легше пасти жертвою зневіри?
Не легше просто опустити руки,
Зіщулитись, чекаючи удару,
Ніж завжди падати лицем в пилюку,
Догнати намагаючись примару?
Таким ніколи серце не розіб’ють,
Бо краще вже відмовитись від всього,
Ніж дивлячись, як мрії твої тліють,
Утратити нараз все до одного.
Як добре тим, хто ні про що не мріє,
Хто не плекає сподівань зрадливих.
Немає в них ні віри, ні надії.
Ці люди, безумовно, є щасливі.
