СОЛОДКИЙ ДУХ АКАЦІЇ
Ти ідеш по вулиці. Назустріч тобі незнайомі перехожі, а ти просто співаєш про себе улюблену пісню, бо у тебе дуже чудовий настрій. День сонячний, теплий, з легким вітерцем, що обвіює тебе своєю прохолодою і приносить звідкілясь уривки фраз і аромати…
Раптом ти зупиняєшся – вітер приніс чийсь ніжний – ніжний і солодкий аромат до болю знайомий, але ти ніяк не можеш згадати де його уже чув. “ Мабуть в парфумерному магазині” , - думаєш і в уяві постає красива – красива жінка з лагідними очима і чарівною посмішкою. Озираєшся навкруги, щоби бодай краєчком ока побачити її. Та на твоє здивування – нікого! лише купка дітлахів, длубаючихся в пісочниці. Заінтригований ти стоїш і думаєш: “Що ж це таке може бути і де воно?”
В голові купа думок і ти стоїш і озираєшся. Раптом – ось! Вона… Ти підходиш до неї…
Акація. Невже це вона? Зелено-біла красуня! “Господи, я вже й забув, що вона так ніжно пахне,” – промовляєш ти, гладячи заскорублий і коричневий стовбур дерева.
“Наречена”, - думаєш ти і простягаєш руку до рясних китиць, та, вагаючись, завмираєш – чи варто її смикати заради задоволення? А вона манить, п'янить голову і ніби зваблюючи шепоче: “Я твоя наречена, не бійся. Візьми”. Зваживши усі «за» і «проти» ти все – таки обережно, щоб бодай ні один листочок не упав з гілки, зриваєш найменшу китичку. Розімкнув пальці, випускаєш гілку, а вона взметнувшись, трясе своїми квітами, віддаючи вітру свій чарівний запах, а той його бережливо підхоплює і несе, несе, несе…
“Дякую!” – шепочеш ти, а у відповідь отримуєш легке шарудіння. Своїми долонями ти охоплюєш зірвану квітку і підносиш до обличчя ; в ніс тобі б'є її аромат і ти повністю п'янієш від нього.
П'яний від аромату і осяяний ти ідеш по вулиці, усвідомлюючи, що несеш з собою шматочок іншого світу, шматочок своїх чудових спогадів, шматочок невимовної краси – солодкий дух акації.
/весна 2000/
