А МОЖЕ ВСЕ-ТАКИ…
(фантазія)
Прийде час, ти зрозумієш,
Та буде пізно, що вдієш,
Як була ти тоді не права,
Як вводила в гру свої правила.
Ні, Тетяно, я не буду
На колінах перед тобою.
Ні, я ніколи не забуду,
Як ти розмовляла зі мною…
Знов без тебе холодне ліжко
І смуток мене огорта.
Переді мною ласкава усмішка,
Що на твоїх вустах була.
Я забути не зможу ніколи
Тої ночі, що були ми вдвох.
А тепер в грудях серце коле
Спогад про твій ніжний подих.
На мені і досі твій погляд
Одяг рве і скидає,
Зробивши дивний свій обряд,
Безжалісно просто зникає.
…¬І пасма волосся, мов в небі хмаринки,
Шалений вітер здіймає,
Очі твої – дві вечірнії зірки.
І знов все зникає…
Краще мені забутись,
Бо нічого не має відбутись.
Краще все життя мріями жити
І тебе, моя люба, любити.
/листопад 1997/
