|
З в’язниці я пишу листа,
Жорстока дійсність, не проста.
Розповісти я хочу людям
Про українське правосуддя.
Я мріяв світ добра створити,
Хотів я жити і творити.
Розкрити істину ганьби,
Ми – люди всі, а не раби.
Коли я в «Плесо» працював,
Брехати й красти не давав.
Нестерпні я створив умови
Для зради, підлості і змови.
Я «нужним» людям заважав,
Як кістка в горлі їм стояв.
Їх ціль була лише одна,
Землі хапнуть, вкрасти майна.
Зробити із людей рабів,
Щоб ніхто й пікнуть не посмів.
Щасливих змусити страждати,
Щоб кров і сльози з них сосати.
Для «сильних» світу людське горе –
Розваги, радість, грошей море.
Коли людина гола й боса,
Вона як знахідка для BOSSa.
Вона завжди йому повинна,
Вона в усьому в нього винна.
І майже може вже не спати,
Аби йому в пригоді стати.
Хотіли так і в нас зробити,
Щоб підприємство розорити.
Щоб все це потім мер продав,
Вони хотіли – я не дав.
Не втіливши свого бажання,
Вони відкрили полювання.
І почали провокувати,
Щоб на гарячому спіймати.
Чого вони не витворяли,
Своїх сексотів підсилали.
Давали гроші, ніби в дар,
Хотіли всунути хабар.
Зусилля марні в них були,
До зради й підлості вели.
Забули, що я світ добра будую,
І совістю я не торгую.
Не вплутавши мою персону,
Щоб наказати «по закону»,
Рішили більш не мудрувати,
А просто щось сфабрикувати.
Прийшли до мене в кабінет,
І, показавши пістолет,
Мені сказали, що є бар,
Там хтось для мене взяв хабар.
Ганьби такої не чекав,
«Чому так сталось?» - запитав.
Почув, що я носій ідей,
І «нужних» я не чув людей.
Я думав, що живу в державі,
Що розберуться в брудній справі.
Спаде брехні тяжке облуддя,
Тоді ще вірив в правосуддя.
Це слідство вів сам прокурор,
Було не слідство, а позор.
Там правди в справі не шукали,
Свою вину мені внушали.
В них не було законних дій,
Якщо ти сів, то вже злодій.
В тобі не бачать вже людину,
Лише раба, сміття, скотину.
Ніяких прав в тебе нема,
Для тебе створена тюрма.
Щоб ти хворів і настраждався,
В їх звинуваченнях зізнався.
Що вже робити я не знав,
На суд високий я чекав.
Щоб закінчилося безглуздя,
Я все ще вірив в правосуддя.
Стрижеус в мене був суддя,
Тяжке його було життя.
Його, напевно, ображали,
Гнобили, ляпасів давали.
Коли, нарешті, він підріс,
Скажену лють у світ приніс.
Образу й зло в собі носив,
За біль свою всім людям мстив.
Не відчував людської болі,
Був руйнівник чужої долі.
Тепло в душі він розгубив,
І тільки гроші він любив.
Пухкий, тендітний колобочок,
Візьме у руки молоточок,
Чорненьке платтячко вдягне,
До залу він судить іде.
Чека на нього прокурор,
Почати щоб брехні терор.
Вони удвох закон і сила,
Феміда чесність їхню вбила,
І право їм дала судити,
Простити можуть, можуть вбити.
Людина в них – козяча дійка,
Для них вона жива копійка.
Якщо людина гроші має,
Закон м’який він захищає.
Якщо грошей в неї нема,
То бідолаху жде тюрма.
Суддя в процесі цар і бог,
Нема там правди, сором здох.
Відсутні чуйність й співчуття,
Спаплюжене людське життя.
Стрижеус місце береже,
Бо він капусту там стриже.
Потрусить трішечки абрека,
Бо дуже хоче «Таурека».
І хоче все на світі мати,
Жирком солодким запливати.
Не знає смутку та журби,
Для нього люди всі – раби.
Він батько зла, жорстокий спрут,
Зневіра він в високий суд.
На біль людську йому насрати,
Він брав, бере і буде брати.
Не буде Толик жартувать,
«Людей високих» підставлять.
Їм буде треба, він зариє,
Бо знає, рука руку миє.
Вся справа буде зшита з дирок,
Обвинувальний буде вирок.
Коли ти до в’язниці втрапиш,
То звільнишся, коли заплатиш.
Все це я з мужністю пройшов,
Поки що правди не знайшов.
Поки в душі моїй зима,
Мій дім – Лук’янівська тюрма.
Але в мені живе любов,
Вона зігріє мою кров.
Я не піддамся злому звіру,
Люблю я світ і людям вірю.
Я вірю в те, що правда є,
Вона колись себе знайде.
І в совісті мине сонливість,
Я все ще вірю в справедливість.
Я вірю, що високий суд,
Здійснить людина, а не плут.
В якої є талант судити,
Карати вміє і простити.
Яка лиш правдою живе,
Законність свято береже.
В цій вірі все життя моє,
Я знаю, люди такі є.
Не буду більше говорити,
Стомився. Ляжу, щоб спочити.
Вже скоро день новий настане,
В тюрмі ранкове сонце стане.
Прокинусь. Я відкрию вії,
Повернуться, думки, надії.
І сподівань сумна пора,
Бажаю людям всім добра.
(Сергій Громов 20.03.2011)
ID:
294940
Рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата надходження: 21.11.2011 20:31:32
© дата внесення змiн: 21.11.2011 20:32:33
автор: БАР.БОСС
Вкажіть причину вашої скарги
|
