- Привіт!
- Привіт!
- Ну, як там ти?
- Чудово, а що в тебе?
- А в мене, мабуть навпаки,
Все думаю про тебе.
- Чому цікаво?
- Ти забув?
- А що забув?
- Що було!
- А що? Нічого не було.
- Та ні, було, минуло!
- Отож, пора забути це.
- Повір мені, не можу!
- Ти знаєш, дивна трошки ти.
- Мабуть, не знаю, може.
- О, ще одне скажу.
- Про що?
- Про те що було.
Забудь кажу тобі про це,
Помилкою це було.
- Чому помилкою? Скажи.
Я ж так тебе любила.
- Ти хоч нікому не кажи,
Щоб всіх не насмішила!
- Ти думаєш, що смішно все?
- Я впевнений у цьому!
Не знаю досі я чому,
Були ми із тобою.
- Ну, як чому?
Кажу ще раз,
Що я тебе любила!
- Невже ти думаєш, одна,
Мене не розлюбила?
- Не знаю, мабуть не одна,
Та й досі не забула.
- Та знаєш що!?
Набридла ти!
Нічого в нас не було.
- Чому?... Гаразд,
Ти щось сумний…
Я завтра ще подзвоню.
- Ніколи більше не дзвони!
Забудь кажу цей номер!
Бувай, я трубки не візьму!
І говорить не буду!
- Я все одно ще подзвоню
Я голос твій почую.
Образив сильно він її,
Але вона любила.
Й на фото, що було в руці
Сльозинка покотилась.
Ридала довго ще вона,
Й хотіла голос чути.
Та він більш трубки не підніс,
Не міг він з нею бути.
сильно задело...очень похоже на мой недавний разговор...но...я ещё звоню 
