Жив у мене по сусідству Ваня міліціонер,був він якби то сказать колекціонер
Не машинки він збирав й не велосипеди,збирав гарних він ляльок
Живих й молодих,якось я одного разу лізла через Тина,дай,думаю,підгляну,що там за картина,нічого не буде,
А той Ваник дурнуватий накидав навколо хати якихось дротів
Зачепилась я там й впала порізала ноги,ще й не відома ізвідка
Пес біжить,чорти б побрали того Ваню з тим собакой,та з тими дівками
Я так бігла,люди добрі,щоб хто знав як я тікала
Там штани свої згубила,собака порвала,та якби ж то було все
Та біда як кажуть ходить не одна,є у неї помічник,те прокляте лихо
Ну що,лізу,перелажу на свою садибу стоїть мій руки у боки
Очі кров'ю налилися,думаю,кінець,я хотіла пояснити
Мав уже він слухать,і в цей час летять штани,мов два парашута
Ще й Іван,хай йому грець-Ти штани забула-я подумала,фінал,
Будь уже що буде,так недобрим був кінець,довго не забуду.
Зо три дня до того тину дорогу забула,та цей чорт сидить під вухом
Шепче,підбиває,йди,поглянь,тобі ж цікаво,нічого не буде
Інший шепче,чи дурна ти й інші є дороги
Я пішла до перукарні,потім до салону,кіло гриму наліпила
Міні юбку нацепила,взула туфлі на підборах і пошпилькувала
Бачу Ваня йде назустріч,посміхнулась доля
Ой,яка гарненька,каже,ще такої я не мав
От дурненький,не пізнав
Запросив мене у гості,я заходжу в його двір,гавкає собака
Ванька двері відчиняє,-дивно,він на тебе поглядає
Ніби тайну якусь знає,-
Я поглянула в свій двір,тихо так,пташки співають,
Бачу мій кругами ходить,бачу вгледів він Івана,
Ну,кінець,тут ми й пропали,усіх скинула чортів,
Щоб нічого не шептали.
-Слухай,Ваню,ти моєї випадково не відав?
-Ні,не бачив,каже він,а що дуже скучив?Якщо твоя дурна курка
Додом не вернеться,не сумуй і забігай,може доля і тобі всміхнеться-
-Так,у мене може й курка,та одна єдина,в тебе ж,бачу,бачу,поспішаєш
Я у тому кавардаку не діждавшись ані слова вибігла із двору
-Не пізнав мене Іван,рідний чоловік і той не признав.
Тут полила страшна злива,красоту усю ту змила
З тою зливой я ридала,думала,гадала.
Десь під ранок я втомилась і додому захотілось
По дорозі біля дому зачіску змінила,підняла до верху коси
Одягла бузкову блузку й спідницю гарненьку
Ті підбори-заморочки на дорозі залишила,взула туфелькі зручненькі
І зайшла до двору.
Він стояв й не ворушився,думала уб'є,потім гримнув
-Гей,Іване,вийди з хати,буду різать свою курку,щоб нікому не дісталась
Ти ж ментом у нас працюєш,акт складеш,заарештуєш-
Потім глянув він на мене,підійшов,поцілував і тихенько обійняв
Ще й на вушко прошептав-де ж ти довго так була,я всю ніч тебе чекав-
А Іван стоїть за тином погляда на цю картину,
Мені в очі заглянув,помарнів і дременув
Після того я до тину ані крок ногою,чула тільки,
Що Іван дуже зажурився,кинув хобі те дурне
Кажуть,оженився,тільки знаю,кожен ранок він виходить на свій ганок
П'є водичку й поглядає,де та курка,чи не встала,чи ще не літає
Ось,так,людоньки,буває,ось є щастя,ось й немає
Бережіть якщо вже є,а якщо іще немає
То воно вас десь знайде,а інакше не буває.
ID:
222100
Рубрика: Поезія, Байка
дата надходження: 14.11.2010 14:13:59
© дата внесення змiн: 04.03.2011 22:33:06
автор: Ольга Ратинська
Вкажіть причину вашої скарги
|
Олю, 
хай цвітуть ваші думки
дякую,ваші думки переплетені з чоловічими думками 
