Зібрали звірі в лісі якось збори,
бо безлад в ліс ́́прийшов до всіх,
одні хотіли влади і покори,
а інші ліні і байдужості від них.
Ось на гілках розсілась птиця
і кабани під дубом розляглись,
й ведмідь,і вовк,і хитрая лисиця,
й осел із зайцем приплелись.
Птахи кричать,ми бачим всюди нині,
як нам літати вільно не дають,
кабан хропе,та й ми ж не свині,
а родичі його лише жують.
Усі шуміли,і сичали й гелготали,
один на одного і хрюкали й ревли,
та все ж між лементу вирішувати стали,
як вибрать тих,що раду б їм дали.
Тут встав Ведмідь-Порядок гарантую,
й тепло в барлозі кожній повсякчас,
але не зліть,страшний коли лютую,
бо самий більший серед вас.
-Але пробач,Михайле,ти ж не вчений.
Лисиця грізно межи звірів підвелась,
-і кажуть був іще не раз сужений.
Вовк рявкнув-Мімо! Не за нашу власть!
-Ти ж ліс усім роздарюєш безкарно,
у дуплах бджіл ще й мед крадеш,
давно ждуть звірі заходів,та марно,
між гір собі спокійно ти живеш.
-От я б для всіх зробила добре в лісі,
у мене звірі всі жили б як королі,
хто вище інших-всім дала б по стрісі,
хто нижче всіх живе- шматок землі.
Все вище підніматися до неба
Лисиця в сяйві раптом почала,
і крил рудій богині вже не треба,
з хвоста вона віночок наплела.
Тут Вовк спитав-бува чи не збрехала?
кумо про стріху,землю і про мед?
Курей по селам всіх давно покрала,
подейкують,що ще на рік вперед?
Ех,згасло чудо,завертілася нервово,
на хвіст вона усілася в серцях,
тут погляд хитрий впав її раптово
на зайця,що принишк собі в кущах.
Під хвіст Лисиця Зайця підпихає,
а ти ж,мовляв,чого мовчиш,скажи,
мов справ до зборів цих не маєш,
ти ж сила,так мені допоможи.
-Та я ... та я...залепетав сіренький,
я так як всі й,сказавши затремтів.
Клац-клац,у вовка зуби як обценьки-
-Багато розвелося щось зайців.
І тут Осел сказав усім відкрито
хто серед них лад в лісі тормозить,
усі помалу і Лисиця шито-крито,
й Кабан з Вовком,і Заєць,і Ведмідь.
Лиш він спроможний довести громаду,
туди,куди ніхто ще не водив,
сказавши так,покинув їхню раду
і сам собі у хащу десь побрів.
До вечора ще збори вирували.
бо кожний свято звірям обіцяв,
і ворогами одні інших називали,
а хтось і яму уже іншому копав.
На щастя так між звірів не буває,
ні зборів,ні героїв,ні ідей,
на жаль в природі,з тих хто розум має,
таке буває лиш серед людей.
ID:
202678
Рубрика: Поезія, Байка
дата надходження: 25.07.2010 19:07:06
© дата внесення змiн: 25.07.2010 19:07:06
автор: Solovey
Вкажіть причину вашої скарги
|