Забери мене до себе, у теплу і простору квартиру. Обіцяю, я не на довго, лиш поки відновлю сили. Відчини двері і я увійду несміливо, наче чорна кішка, яка ніколи не ніжилась об твою ногу, бо мала господаря, а сьогодні сама по собі. Я огляну вже давно знайому оселю й мов уперше неквапливо переступлю поріг.
Забери мене до себе, я не жартую та й жартувати не вмію. Якби я була павуком, то б пролізла в шпаринку, забігла у твій дім і заховалась під ліжком, щоб жоден пилосмок мене не знайшов.
Забери мене до себе, я житиму як частина інтер’єру, і ти навіть зможеш іноді здмухувати з мене пил. Я тихо-тихо сидітиму в кріслі, ніби простирадло. Я буду як пар на вікні, як випадкова гостя. Якщо захочеш поговорити, я радо вислухаю тебе і заспокою муркотом. Проведу хвостиком по твоєму підборіддю і ти усміхнешся, а мені так подобається твоя усмішка.
Забери мене до себе, я буду хорошою прикрасою для твого житла. Я посезонно змінюватиму шубку, щоби всі навколо із заздрістю поглядали на мою спинку. Може ми й не станемо друзями, бо ти ненавидиш котів, але ж чомусь не штовхнув мене ногою. Хоч я й примарна породиста кішка, яка одного разу просто вийде з вікна твоєї квартири на 14-му поверсі, можеш не хвилюватися, коти завжди приземлюються на лапи. Таку породу неодмінно забере хтось інший, але я б хотіла, щоб ти спустився і забрав мене раніше.
