Прочитала недавно
\"Українці. Свята. Традиції. Звичаї\". Укладач Іван Коверець.
І не можу стриматися , щоб не поділитися тими фактами, які існували в давній Україні. Бо уже місцями перечитую і дивуюся … Чому саме дивуюся? Відповідаю і ділюся враженнями.
1. Крім популярних забобонів, що поширені і зараз, побутували і такі: «Жінці, яка чекала на дитину, заборонялося переступати через колючі та гострі предмети; сидіти на ріжку стола; ходити вночі під дощем. Не можна було під час ходи щось жувати, гризти, бо у дитяти, як вважали, не закриватиметься рот – воно буде крикливим, весь час проситиме їсти, стане ненажерою ». Я подумала, як добре, що я не знала таких забобонів. А то б засмічувала собі голову зайвим під час вагітності. Я все, те порушувала , як і більшість вагітних, гадаю.
2. Коли гуцулки вагітніли, то одягали чоловічі штани, щоб відволікти злі сили. Мабуть, коли ми вагітні, ми інтуїтивно вдягаємо штани чоловіка, просто коли не влазимо в свої. . «В гірських районах жінки, щоб менше людей знали про вагітність шили спеціально вузький одяг, в якому і спали: через це діти народжувалися кволими». А це сумно .(
3. В західних районах України релігійний обряд хрестин був обов’язковим: вважалося, що поки дитина була нехрещеною, мати не могла її годувати. Мені це звучало жахливо. Скільки ж це доводилося чекати? Бідне дитя.
4. Всі ми знаємо, що якщо дівчина відмовлялася виходити за хлопця, то підносила йому гарбуза. Для мене відкриття стало те, що окрім гарбуза парубкові могли дати ще макогона. Тоді про хлопця казали, що він ухопив гарбуза або облизав макогін. Особисто я про макогін нічого не чула.
5. Коли вмирала людина, то люди дуже делікатно ставилися до її душі : «Якщо у хаті літала муха, не можна було її бити, бо не виключено, що саме вона і є його душею; заборонялося пити воду в хаті небіжчика, адже її могла пити душа; коли хтось хотів сісти на лаву, мусив подмухати на неї, аби не розчавити душу покійного.».
6.От я думаю – ну куди ці малі десятирічні вже ходять на дискотеки. От колись такого не було. А воно насправді: «Окрім вечорниць дорослих парубків і дівчат, аналогічні зібрання існували й серед підлітків 10-14 років. Вони також наймали хату, де «пускали вечорниці» та імітували дії і поведінку старших за себе.»
7. Як ми часто ображаємося на слово «хохол».
А воно то. ..« Науковці висловлювали чимало версій, щодо української традиції поєднання жовтого і блакитного кольорів. Одну з них висунули львівські мовознавці, які дали своє трактування слову «хохол», яким інколи зневажливо називають українців. (Згадую, як дивилася українських плавчинь у синхронному плаванні. Так там російські коментатори ввесь час казали. О, какие молодци ети хохлушки. Во дают хохлушки!…І так доки українські спортсменки виступали. Розізлило страшенно. Москалі ...) Мовознавці вважають, що воно має монгольське походження: «хох» перекладається, як «синій, голубий, небесний, «улу» - жовтий.»
Природно, такий підхід викликає значний інтерес, оскільки синій та жовтий справді могли бути кольорами племіних об*єднань словян задовго до татаро-монгольської навали, а слово «хохол» перейшло до російської мови, втративши своє первісне значення\".
Отже все безневинніше, ніж здавалося.
8. Наш тризуб – національний символ. А чи знали Ви що?: «Тризуб символізував уявлення наших предків про поділ Всесвіту на небесне, земне, потойбічне. Деякі вчені трактували його, як поєднання трьох священних начал: Божественного, Батьківського, Материнського.»
9. Полтавські рушники мають найбагатшу гаму кольорів - від чисто-білого до коричневого, синього. Саме Полтавщина славиться всіма техніками вишивки рушників». Прочитавши це я подумала - не дарма ж мене тягне вишивати , але чогось ніяк не доходять руки. Щось в тому є!
10. Висновок: Цілком серйозний. Як ми багато не знаємо про наш народ і багато втрачаємо від того. Бо в нас ота частинка історії живе, але ми не усвідомлюємо, не знаємо її, і не намагаємося дізнатися((( Можливо, це і на краще, що ми не знаємо деяких забобонів, але знати історію і досвід нашого народу не завадило б кожному. Це ми! Це потрібно нам, щоб ідентифікувати себе в цьому світі та зрозуміти, що було до нас і які ми є зараз. Що в нас живе? Нам треба подумати про те, чому ми могли б повчитися у наших предків? Що саме відкинули і за те розплачуємось? А що зберігається у наших генах до цих пір, мимо нашої волі.
|
|
