Життя йде своїм чередом. Останні місяці один період життя повільно перетікає в інший, чітко відрізняючись від попереднього, але водночас сам момент переходу залишається непомітним і завжди є дивною загадкою. Однак справа навіть не в цім. З плином часу обстановка навколо міняється, та спостерігається скоріше ефект космічного корабля, коли частини цілісної свідомості відшаровуються й нові функціональні можливості й особливості (як внутрішні так і зовнішні) не в змозі замінити тих втрачених, які безслідно пропадають у безмежних просторах космосу. І ціль повільно, по спіралі, скочується у лунку. Адже так, життя є спіраллю, яка до того ж успішно маскується під замкнуте коло, з тією лише різницею, що рух по цьому колу постійно прискорюється. Всі пори року, всі зміни в житті всі емоції і події поступово розмиваються і зливаються у щось суцільне й незрозуміле. Й крізь цей фон все чіткіше проявляється спіраль, здається скоро вже буде помітно протилежну сторону дуги. Ми наближаємося до центру. Я наближаюся до центру. Про це говорить це весняне повітря й сіре небо пізньої осені. Про це говорить смак кави в невеличкому кафе. Про навіть розповідають рельси за містом. Вони втомились стояти, втомились кудись вести. Я починаю вірити в кінець світу... Що ж, тоді лишилось чекати недовго. Півтора роки. Або ж ціле життя. До персонального Апокаліпсису. Я чую перші ноти у цьому джазі. Там-таратам...
Юля Фінковська: який ще кінець світу?
ти ще просто зі мною не зустрівся)) я б вселила тобі надію в майутнє )) (ну це так,жарт,якщо реально,то перші ноти в цьому джазі-то скоріше фальш,нам з тобою ще жити і жити))
21.05.2011 - 15:41
Ну просто то такий у мене був такий період і я то відчував дійсно)
Я все одно ж продовжую жити і насолодуватись цим зараз
Додати коментар можна тільки після реєстрації Зареєструватися може будь-який відвідувач сайта.
