Коли я зрозуміла, що я незвичайна? Я звичайна, тільки діється зі мною дещо не звичайне, таке, що комусь розказуючи, в очах слухача бачиш якусь мелодраму чи трагедію. Навіщо це писати? Скажу вам по секрету, люди в цьому столітті не викривають своїх почуттів. Ви уявляєте, вони ж з ними і помруть, не будучи собою і непримітні ділами незгадані вмруть.
Я? А що я? Сентименталістка, романтик, а віднедавна, як виявилося мозахістка з яскраво вираженим Супер-Его. Що сталося зі мною? Я з дитинства вірила у якесь неймовірне кохання душ. Я..багато в що вірила.. Юність. Це були останні дні 17 моїх років. Це не те про, що ви зараз подумаєте. А хоча..Мабуть, воно то те, але з присмаком моєї незвичайності. Не те, щоб зла доля насторожила мене. Ні, я сама хотіла тієї подієвості, адже романтик- то завжди масштабні пригоди, експресивні сильні характери, люди в незвичайних умовах. Принаймні, щось накштал цього, подає нам літературознавчий словник. Я була закохана. Я не була закохана. Це були такі стосунки, такі стосунки,- вже й ніякі, захоплення було виражено десь на папері і втратилось. Нас об'єднувало щось неймовірне. Він - романтик! А в думках " і ти жила з ним, кохала". А згодом попросила розлуки. Якби ви бачили ці очі, так дивиться мама на дитину, яка їде від неї, так дивляться на сина, випроваджаючи до армії, так дуже рідко дивляться. І так дивився він на мене. " Я дам тобі тиждень на роздуми, відпочинь від мене, тільки не йди." Хто б знав. Пішла. Чи я жалкую? - Анітрішечки! Піти, щоб згодом побачити його з іншою, і подумки сказати - яка ж там була та любов? - мабуть, це також благородство. Боротьба серця і розуму, вірності й невірності. Золотої середини нема! - Вона є! Є, тому що я існую. Мати інтимні стосунки і лишитися вірною,- ось вам яскраве вираження золотої середини. А що далі? І знову я кохана іншим. Та ж золота середина, що вже аж надто дивно...І він, такий самий, буденний, простий, але вже не відпускає. Між іншим розмова з людиною з досвідом, висновки, що кохання не обов'язкове з моєї сторони...фатальне "аби мене любили", а я зі своєю жалістю та добротою вже якось і порадую. Ми були впевнені, що тверезий розум і ділове кохання нічим не гірш, від казкового. Аж до... " Милий, я люблю тебе, кохаю безмежно"...- "Будь ласка, Лана, прибери руки, давай вже спати".. хіба боляче дівчині відвернутись і плакати. Ні, я тихенько плакати, щоб нехлипати, навчилася ще з дитинства. Серце що скажеш? Той , хто б кохав тебе дійсно, за ці слова в ту ніч розцілував, і руки простягаючі, як своє серденько беріг. А що скаже Супер_Его? - збирайся, прямо вночі, тобі нема чого тут робити!! А що скажу Я..."Дякую Вам за все!"
|
|