Ніч 06.09.14 ..ніч великого потрясіння..шок! Це сталося зі мною! У цю ніч доля добре хитнула терезами. Емоції переповнювали мене..Я памятаю, як тремтіла і від шоку навіть плакати не могла. День з самого початку виявився незвичайним. Лише за один день всі і все перемішались. Історії накладались одна на одну.
Бібліотека.
-Покинь його, якщо він зла людина.
-Я не знаю..Це неправильно все. Я і не хочу його мучати, просто шкода. Я вже звикла, що після навчання на мене хтось чекає.
-Зроби це зараз краще! Потім буде гірше!
-Я постараюсь, але життя без нього стане сумним.
-Ага, зважаючи на те, як на тебе дивиться наш бібліотекар.
-Хих, красунчик. Добре. Я поясню йому все.
Вечір. Він вже приїхав.
-Какая-то ты холодна ко мне.
-Ні, чого?
-Хорошо, поехали ко мне.
-За однієї умови!
-Мне ето не нужно!
Він готував щось на кухні, я залишилась сама..Ходила по кімнаті, балконі..Тут справді гарно... В ту мить я думала про те, як чудово жити разом. Ми довго читали вірші, дивилися телевізор. Чудовий вечір, як для двох чи не так?! Потім він пішов у душ. І..я заснула..Прокинулася від його дотиків...Він же обіцяв! Треба щось робити. Мораль..Так. Зрозумій же мою душу.. Ситуація виходить з під контролю. Він стає грубим і різким. Так ніби в душі у нього якась ненависть до жінок. -Ти прекрасна. Лана, в чём дело? Ты не хочешь меня ,как мущину?!Він грюкнув дверима з усіх сил. Боже, це вже не він, це якийсь диявол. Я розуміла, що з цього будинку треба вибиратись. Байдуже, куди..Тікати..Ось про що кричав мій внутрішній голос...Ключі , телефон..на пальчиках..як ці двері відкриваються...Страх...Нарешті, я встигла втекти, поки він повернувся у кімнату..З дверима підїзду виявилося важче..А що якщо він мене наздожене тут? Він може розізлитись і можливо навіть застосувати силу..Відкрились! Все я на волі..Але воля виявилася ще гіршою. 3-тя година ночі, темно, я навіть уявлення не маю в якій стороні міста.Тремчу від думки, що лишусь тут на всю ніч, що щось може статися, йти нікуди. Але бачу людину, це хлопець...Боже, нарешті хоч хтось в цій порожнечі...Я біжу до нього...Задихаючись ледь говорю..Але його слова про те, що звідси пішком не дістатись, а коштів я не мала. -Я только могу вернуться, взять машину с гаража и отвезти Вас. -Боже, я буду вам дуже вдячна! Что случилось? Вас никто не тронул? - Все добре. Я сама втекла.
Він врятував мене. Як він появився саме в цю мить, чому затримався саме сьогодні на роботі? Цього я не знала. Знала лише, що вибору немає. Я маю йому вірити. І не дарма, принаймні, так здавалося мені тоді.Він одягнув на мене свій верхній одяг, бачив, що тремчу, але то явно було не від холоду. Він досить приємна і гарна людина. В ту мить я почала забувати про все. -Говори, кто тебя сюда привёз! Говори! - Хто б не привіз, це більше не повториться. По дорозі ми випили кави. Глибока ніч. Ми підїжджаємо до мого дому. Нарешті я врятова, жива. Я хотіла подякувати йому, вже підготувала колекцію слів..Як він не довго думаючи, силою поцілував мене. Боже, силою просто в губи.. Як? Що це таке? Невже знову? -Ми просто друзі, навіть менше я просто вдячна вам. -Хорошо, извини,ты права, зачем же торопить события, ты ещё сама будешь сходить по мне сума! Ми майже незнайомі. Про що він говорить?! Ще один! Не важливо. Тепер я вдома. Мене не має більше хвилювати ніхто й ніщо. Якби не...Бути не може. Наступного вечора він тут. -Выходи! Я приехал за тобой! -За мною? -Да, одевайся! Цей вечір ми провели у яхтклубі. Ніч, вода...я підійла до моста, взялася міцно руками за перила..Як відчула його ніжні руки на своєму тілі...Ніжні руки, і обручку на пальці.
|
|
