Душа пише вірші, а наше життя тільки прозу,
всі раніше тренували м"язи тепер мозок...
Нову дозу наркозу для себе просить розум,
наші мрії наркотик і ми залежні досі,
наш досвід потребує більший життєвий простір,
але індивідуальність тут загубилась просто!
Мережевні війни, як нецікаві фільми
з ними і час тут рухається занадто повільно,
і вдача, як повія кожному дає надію,
в те що той щасливий випадок таки колись подіє!
Бетонні будинки, в них люди-невидимки,
життя втратило смак і невистачає родзинки,
втратило колір і ми ціним чорнобілі знімки,
але колись як і вони ми всі безслідно зникнем...
Enji
|
|
