Знаєте, друзі мої, спало мені на думку витягнути давно припалий пилюкою зошит, перечитати свої старі вірші і заставити себе знову щось написати. Та легко подумати, та не так легко зробити...
Така творча криза у мене була дуже довго. Ну або принаймні доволі довго. Я, як міг її долав: напивався і шукав пригод, пробув безрезультатно закохатися, ходив на всі мало-мальськи значущі події в пошуках натхнення, та все марно.
Прозріння на мене пройшло лиш у минулу суботу на ночі поезії в рамках Львівського форуму видавців... От так то... Надіюсь що я скоро випечу кілька глевких млинців, а потім буде видно.
І ще хочу написати про поетів. Середньостатистичний поет - це прищавий, худорлявий, очкастий юнак, який страждає від нерозділеного кохання, ну або ще якоїсь там херні. Принаймні такий стереотип склався у багатьох з нас, дорогі. Я попробую його як можу розвінчати, оскільки я під таке визначення не дуже то й підпадаю.
Мені будуть цікавими ваші думки, (головне чесні, а не даремні похвали) і надіюсь шо мій скромний доробок буде цікавим хоч одній людині з вас. Якщо це так, я вже не марно старався.
|
|
