она хотела даже повеситься,
но институт, экзамены, сессия...
/Сплин, "Орибит без сахара"/
Ты можешь проигрывать, но не имеешь права разочаровывать.
/мій персональний Будда/
коли все надто складно, аби написати про це у щоденнику і зовсім просто, щоб розповідати комусь...
коли люди, яким ще вчора можна було зателефонувати будь-коли і з будь-якого приводу раптом зникають із життя повільно, наче розчиняються: спочатку у тебе бракує часу, потім в них, а потім... ти розумієш опів на другу ночі в пустій кімнаті на холодному ліжку, що ти зовсім сама... частину людей відштовхнула-відкинула-порозганяла самотужки, частина зникла, частина і не з"являлася.
отака фігня, малята. і треба якось жити. навіть коли плюють в душу, навіть, коли відверто насміхаються, навіть, коли жорстоко відштовхують, навіть, коли брешуть в очі, навіть, коли мурують стіни, навіть, коли скажено хочеться тупо притиснутися до когось і не_заплакати, але нема до кого. і сама винна. і самій вигрібати. і самій малювати мости.
це дико сладно: розбиратися в собі, шукати "куди себе приткнути", створювати яскраву картинку, "тримати себе", "ставити себе". людей насправді мало цікавить, ким ти є: піпл хаває те, що дають. примітив.
як же важливо іноді, щоб хтось нагадував, що ти найкраща, ти все зможеш і "все буде добре для кожного з нас" \ОЕ\. !
...а бажання збуваються) Світле Небо, дай мені гарних бажань) палких і справжніх, заради яких варто йти до кінця.
|
|
