Розділ шостий. До невідомої долі Вийшовши від Хайда, Аріель попрямував до гуртожитку по доріжці саду. Він ступав повільно, немов тільки вчився ходити, і так натискав підошвами сандалів, що хрускотів пісок, яким була усипана доріжка . Він не сумнівався, що за ним стежать. Аріель все ще знаходився під враженням своїх польотів по кімнаті. Він може літати! Ця думка наповнювала його радісним хвилюванням, причини 28 якого він боявся зрозуміти зараз тут, в саду, при світлі сонця, під поглядами Бхарави, які він відчував на собі. Аріель пригнічував, не допускав на поверхню свідомості думки, які, немов тріумфуючий гімн, звучали в його душі: "Свобода! Звільнення"! Він упивався лише відгомонами цієї пісні. Тільки повернувши за ріг, він дозволив собі подумати обережно, щоб думка не перейшла в дію: "Якби я тільки захотів, то зараз же міг би піднятися і полетіти з цієї ненависної школи, від цих жахливих людей" І він ще старанніше, ще твердіше наступав на цей хрусткий пісок. Аріель ніколи за усі роки перебування в школі не залишав думки вибратися на волю, дізнатися своє минуле, розшукати рідних. Незважаючи на заборони і гіпнотичні навіювання, він по ночах, залишаючись один, намагався викликати в пам'яті спогади раннього дитинства, до надходження в Дандарат. Іноді картини цього минулого - уривки того, що зберегла пам'ять, - він бачив і уві сні, причому сни бували навіть яскравіші,аніж спогади, що свідомо викликаються. Він бачив зовсім іншу країну, свинцеве небо, вуличні ліхтарі тьмяно мерехтливі крізь густий сіро-бурий туман,величезні, мокрі від вогкості і дощу будівлі, людей, які несподівано виникали і так само несподівано зникали в присмеркових клубах туману... Він сидить в автомобілі і дивиться на цей дим частий,сирий розпливчатий світ... І раптом інша картина... Велика кімната. Величезний камін, в якому палають дрова. Аріель сидить на килимі і будує з кубиків будинок. Поруч на шовковій подушці сидить білява дівчинка і подає йому кубики. У м'якому кріслі, біля каміну, з книгою в руках, строго поглядаючи поверх окулярів, сидить стара в чорній мереживній наколці на сивій голові. До кімнати входить чоловік в чорному костюмі. У нього злі, круглі як у пугача, очі і огидна фальшива посмішка. Аріель так боїться і ненавидить цього чоловіка. Чоловік в чорному костюмі йде по килиму, посміхаючись все ширше, в очах його злість. Він розтоптує будиночок з кубиків. Аріель плаче і... прокидається. За вікном вимальовується листя пальми, на глибоко-синьому небі - великі зірки... Літають кажани... Задушлива ніч, Індія... Дандарат... Іноді Аріель бачив себе в маленькій задушливій кімнаті,що коливалася. За круглим вікном - величезні страшні зелені хвилі. А навпроти Аріеля на дивані ще страшніший, ніж хвилі, чорний чоловік, той самий, який розтоптав уві сні або наяву іграшковий будиночок... Інших спогадів раннього дитинства пам'ять не зберегла . Жахи Дандарату, через які Аріель пройшов, затулили минуле . Але воно живе в душі Аріеля, як декілька билинок в піщаній пустелі. 29 Самотність, безрадісне дитинство і юність. Ні рідних, ні друзів... Ось тільки Шарад... Бідний Шарад! Він ступив лише на першу ступінь сходів мук. Якби вдалося його позбавити від цього пекла! "Я можу літати.". Але Аріель зусиллям волі відганяє цю думку і твердо ступає по землі. - Аріель, дада! - радісно шепоче Шарад, побачивши друга, що входить, але негайно замовкає, поглянувши на строгий вираз його обличчя. Зараз не час для бесіди. Продзвонив гонг, що скликає на сніданок, і друзі відправилися в їдальню мовчазні, не дивлячись один на одного. Цього дня Шарад отримав декілька зауважень від вихователів за неуважність. День тягнувся повільно. Перед заходом сонця до кімнати Аріеля зайшов Бхарава і сказав Аріелю, щоб він не забув узяти у економа новий одяг. - Завтра в п'ять годин ранку я зайду за тобою. Будь готовий. Вимийся, надінь новий одяг. Аріель покірно нахилив голову. - Як Шарад? - запитав, йдучи, Бхарава. - Погано опановує зосередження, - відповів Аріель. - Потрібно суворіше карати, - сказав Бхарава і, метнувши на Шарада сердитий погляд, вийшов. Перед сном, як завжди, Аріель змусив Шарада прочитати декілька уривків зі священних книг - Шастрів. Він був спокійний,строгий і вимагав, щоб Шарад читав голосно, співучо. Від уваги Шарада, проте, не вислизнуло, що Аріель декілька раз кидав погляд на вікно і в цей час по обличчю Аріеля проходила тінь заклопотаності. Дерева в парку шуміли від поривів вітру,що провіщав дощ. Лунав віддалений гуркіт грому, але на небі ще яскраво виблискували зірки. І тільки коли з правого боку блідо-туманна смуга Чумацького Шляху почала темніти від хмари, що насувалася, Аріель зітхнув з полегшенням. Незабаром почулося шелестіння перших великих крапель дощу. У темряві мелодійно прозвучав гонг - настала година відходу до сну. Шарад закрив товсту книгу, Аріель задув світильник. Вони сиділи на рогожі пліч-о-пліч в тиші і мороці. Шарад почув, як Аріель піднявся. Слідом за ним встав і Шарад. Аріель обійняв його і підняв. - Який ти легенький! - шепнув Аріель і чомусь тихо засміявся. - Хочеш, Шарад, я підніму тебе ще вище? І хлопчик відчув, як Аріель підняв його майже до стелі потримав на висоті і опустив. Невже у Аріеля такі довгі руки? 30 - Лягай, Шарад! - шепнув Аріель. Вони лягли на рогожу, і Аріель зашептав в саме вухо хлопчика : - Слухай, Шарад! Хайд зробив з мене літаючу людину . Розумієш я тепер можу літати, як птах. - А де ж твої крила, дада? - запитав Шарад, обмацуючи плечі Аріеля. - Я можу літати без крил. Так, як ми літаємо уві сні . Вони напевно, хочуть показувати мене людям, як диво. А я... я хочу полетіти з Дандарату! - Що ж зі мною буде без тебе, дада? - заплакав Шарад. - Тихіше! Не плач! Я хочу узяти і тебе з собою. Ти легенький, і я думаю, що зможу полетіти разом з тобою. - Візьми! Візьми мене звідси, дада! Тут так погано, так страшно. Я помру без тебе, - шепотів хлопчик. - Візьму... Чуєш, як шумить дощ? Це добре. У темряві нас ніхто не побачить... Вікно відкрите... Тсс!. Чиїсь кроки...Мовчи!. Двері скрипнули. - Ти спиш, Аріеле? - почули вони голос Бхарави. -Аріеле! - Мм... - промукав Аріель, потім, як би раптом прокинувшись вигукнув: - Ах, це ви, гуру Бхарава! - Чому ти не закрив вікно, Аріелю? Подивися, скільки натекло води на підлогу! - Бхарава закрив вікно, опустив штори і пішов,нічого більше не сказавши. Аріель зрозумів: Бхарава стежить за ним, не довіряє . Вікно можна відкрити, але що, якщо за вікном Бхарава поставив вартових? Варто підняти штору, і почнеться тривога... Шарад, лежачи на рогожі, тремтів як в лихоманці. За вікном вже шуміла злива. Удари грому лунали все ближче, частіше,голосніше. Спалахи блискавок крізь світлу штору освітлювали кімнату блакитним полум'ям. Аріель стояв у притул (у притолоки) вікна з нахмуреним обличчям. Потім він зняв з дерев'яного кілочка на стіні рушник і шепнув Шараду: - Йди за мною. Вони трохи відкрили рогожу-стіну, проникли до сусідньої кімнати, безшумно вийшли в коридор. Тут було абсолютно темно. Аріель йшов вперед, ведучи Шарада, який тримався за кінець рушника. Усі спали . Навколо була тиша. Вони спускалися і піднімалися по сходах, нечутно проходили довгі коридори, нарешті почали підніматися по крутих дерев'яних сходах. Аріель відкинув люк, що веде на дах. Їх відразу засліпила блискавка, оглушив грім, вимочила злива. Вони піднялися на плоский дах. - Сідай мені на спину, Шарад! - шепнув Аріель. Шарад забрався йому на спину, Аріель прив'язав його рушником випрямився і подивився навкруги. При спаласі блискавки він побачив широкий двір, залитий водою, і корпуси Дандарату, стіни,що виблискували, як озеро. 31 Вдалині виднілися вогні Мадрасу, за ним океан . Аріель відчував як Шарад тремтить у нього на спині. - Скоро полетиш? - шепнув Шарад в саме вухо. Аріеля охопило хвилювання. Невже він насправді зараз підніметься на повітря? Літати в кімнаті було легко, але зараз, у бурю,з Шарадом на спині... Що, якщо вони впадуть посередині двору? Раптом почулися неурочні в цей час часті сигнали гонгу. Тривога! Аріель уявив собі зле обличчя Бхарави, згадав його погрози і злетів над дахом. Він відчув запаморочення. Думки мутилися. Як літак, що робить коло над аеродромом, перш ніж лягти на курс Аріель пролетів над дахом. На дворі вже кричали,прогримів постріл, замигтіли вогні ліхтарів, у вікнах спалахнуло світло ламп. Крізь потоки дощу Аріель спрямувався вперед, летівши для полегшення за вітром, який дув з південного заходу. Внизу швидко промайнув двір, плоскі дахи, парк, стіни... Аріеля відносило вітром до океану. Ліворуч при спалахах блискавки виднілися ланцюги гір, попереду - вогні Мадрасу. У форті Сен-Джордж палало вогняне око маяка. Аріель летів тепер над піщаною рівниною так низько, що виднілися рисові поля. І знову пісок... Дощ хльостав по тілу, свистів у вухах вітер, розвіваючи волосся. Під ними, блищавши вогнями, проповз потяг. У океані виднівся пароплав. Наближаючись до порту, він давав тривалі гудки. Ось і Мадрас. Брудна річечка Кувам, що роздулася від зливи. Вузькі криві вулиці "Чорного міста", низькі цегляні будинки упереміж з бамбуковими хатинами. Європейська частина міста була добре освітлена. Аріель і Шарад чули гудки автомобілів, дзвінки трамваїв.Над дахами міста піднімався купол обсерваторії, палац набоба. Вони пролетіли над ботанічним садом. При світлі ліхтарів і спалахах блискавок можна було розрізнити горіхові і фінікові пальми, індійські смоковниці, що пускають корені з гілок, бамбукові гаї,кавові дерева. З доріжки саду почулися крики здивування. Тут тільки Аріель зміркував, яку необережність робить, пролітаючи над містом. Але він був сам так приголомшений польотом, що думки його плуталися. Часом йому здавалося, що усе це відбувається уві сні . Шарад щось кричав, але Аріель за шумом дощу і вітру не міг розібрати його слова . Нарешті Шарад крикнув йому у вухо: - Нас бачать люди, дада! Замість відповіді Аріель круто повернув на захід, до гір . Він відчував, що слабшає. Усе його тіло було покрите потом,він важко дихав. Але потрібно відлетіти як найдалі від Дандарату, Мадрасу. Гроза проходила, дощ вщухав, але вітер дув сильно. Їх знову почало відносити до океану. Там вони можуть загинути. І Аріель напружував останні сили. Шарад міцно тримався за Аріеля, який відчував на своїй спині теплоту тіла маленького друга. Врятувати його і себе в що б те не стало! Так летіли вони серед бурі і мороку назустріч невідомій долі. 32 Розділ сьомий. Боден і Хезлон Контора адвокатів Боден і Хезлон - Лондон, Сіті, Кінг-Вільям-стріт - поміщалася біля самої церкви Марії Вулнот. З вікна контори можна було бачити в ніші статую мадонни, що потемніла від лондонських туманів і кіптяви, а дзвін церковного годинника заглушав навіть шипіння і кашель старовинного конторського годинника в чорному роз'їденому жучком футлярі таких величезних розмірів,що в нім могли б поміститися і Боден і Хезлон - сухуваті, голені старички в старомодних сюртуках, схожі один на одного, як брати-близнюки. Тридцять років вони сиділи один проти одного за конторками музейного виду, відокремлені від клерків скляною перегородкою.Через скло вони могли стежити за службовцями і в той же час говорити про секретні справи фірми, не побоюючись(не остерігаючись) вух клерків. Втім, говорили вони дуже мало розуміючи один одного з півслова. Прочитавши лист, Боден робив на його куточку таємничий значок і передавав Хезлону. Той, у свою чергу, прочитував папір,дивився на ієрогліф, кивав головою і писав резолюцію для клерків.Лише у рідкісних випадках їх думки розходилися, але і тоді вимагалося всього декілька коротких слів або уривчастих фраз, - щоб прийти до угоди. Це була стара відома фірма, що спеціалізувалася на справах о спадках, заповітах і опіці і що приймала тільки багатих клієнтів. Зрозуміло, що Боден і Хезлон склали собі великий статок, розміри якого значно перевищували законні норми гонорару. Але ця сторона справи залишалася таємницею фірми, що зберігається в гросбухах за товстими стінами шаф, що не згорають. У цей рідкісний для Лондону сонячний ранок містер Боден, як завжди перший розбирав кореспонденцію і перекидав прочитані папери на конторку свого компаньйона. У куточку щільного блакитнуватого конверта стояв поштовий штемпель Мадрасу. Боден швидко розірвав конверт і заглибився в читання листа все більше підтискаючи свої тонкі сухі губи. 33 Закінчивши лист, він включив радіо. Голос диктора повідомляв біржові курси, але Боден не слухав його. Радіо було включене тільки для того, щоб клерки через скляну перегородку не могли почути жодного слова з того, що говоритимуть Боден і Хезлон. Очевидно,мала відбутися дуже важлива нарада, і Хезлон втупився на Бодена своїми круглими як у пугача, вицвілими очима. Але диктор марно старався: Боден ще нічого не говорив . Він мовчки перекинув лист Хезлону, який з великою увагою прочитав його і спрямував свої білясті очі в очі компаньйона. Так вони просиділи деякий час, немов ведучи мовчазну розмову. І справді, за ці хвилини ними було багато сказано один одному вірніше - кожен з них думав про одне і те ж, освіжаючи в пам'яті всі обставини однієї з найвигідніших, але і найскладніших своїх справ - справи Гальтона. Кілька років тому помер старий клієнт Бодена і Хезлона - багатий землевласник і фабрикант баронет сер Томас Гальтон . Після нього залишилися малолітні діти - Аврелій і його сестра Джейн.По заповіту усе величезне нерухоме майно Томаса Гальтона і левова частка рухомого переходила до його сина Аврелія; опікунами до повноліття спадкоємців призначалися Боден і Хезлон. Для них ця опіка була справжнім золотим дном. Вони так вправно розпоряджалися майном разом з членами опікунської ради, що з року в рік примножували свій власний статок. Але їх думка не могла примиритися з тим, що при настанні повноліття спадкоємців це джерело доходу повинне вичерпатися і до Аврелія перейде те, що хоча і сильно зменшилося, але все таки ще значний статок. У разі смерті Аврелія до досягнення їм повноліття майно перейшло б у спадок до його сестри Джейн, а вона була старша за свого брата, і кінець опіки настав би ще раніше - після досягнення нею повноліття. Тому для спритних опікунів самим вигідним виходом було положення, при якому Аврелій продовжував би жити, але виявився недієздатним і після досягнення повноліття. Юридично це було б можливо у тому випадку, якщо б Аврелій виявився психічнохворим і був визнаний таким встановленим порядком. До цього і були спрямовані зусилля Бодена і Хезлона. Вони вже нераз поміщали своїх підопічних у будинки для божевільних, де підкуплені ними лікарі уміло робили з нормальних дітей психічнохворих людей. Проте це обходилося недешево. У мадраській школі Дандарат виявилися поступливіші люди, результат же, як було відомо Бодену і Хезлону,виходив той же. Мадраська школа представляла і ту вигоду, що Індія була далеко і тому опікунська влада, з якою, втім, Боден і Хезлон жили в ладу, і, головне, підростаюча Джейн не могли б стежити за долею Аврелія. І він в ранньому дитинстві був відвезений самим Боденом в Дандарат. Але оскільки ця школа офіційно не існувала, то в опікунських звітах фігурувала міфічна школа-санаторій для нервовохворих дітей. Бланки, підписи і звіти цієї школи фабрикувалися Дандаратом. 34 У Дандараті містер Боден, привізши маленького Аврелія,мав тривалу бесіду з директором школи Пірсом-Бхаравою,давши йому вказівки: життя і фізичне здоров'я Аврелія Гальтона мають бути збережені (у) щоб то не було. Що ж до нервової системи і психіки, то вони мають бути гранично розхитані.Загальноєвропейської освіти Аврелію ні в якому випадку не давати . Розумово не розвивати. Ніяких практичних знань, ніякого знайомства з життям. Якщо не вдасться звести з розуму, тримати його принаймні в стані інфантилізму - дитячої стадії розвитку. Пірс швидко зрозумів, чого від нього вимагають, і обіцяв створити з Аврелія класичного ідіота. Не так швидко, але все таки змовилися і про гроші. Цілком задоволений, Боден повернувся в Лондон. Увесь звіт компаньйонові про поїздку складався з двох слів: "Оллрайт"! - і Хезлон більше ні про що не запитував. Пірс двічі в рік присилав Бодену і Хезлону офіційні звіти для опікунської ради і неофіційні донесення. Спочатку вони були дуже утішливі. Але потім почали з'являтися такі фрази: "Аріель-Аврелій, на жаль, виявився важковиховуваним",- і компаньйони прекрасно розуміли, що це означає. Але вони не втрачали надії. У найгіршому разі, якщо Аврелій і не стане божевільним, то все ж неважко буде отримати визнання його недієздатності. Боден і Хезлон в кожному звіті опікунській раді писали про розумову відсталість, дефективності свого опікуваного. Коли ж він з'явиться повнолітнім паруб'ягою з пушком на губах перед лікарською експертизою, опікунською радою і судом і не в стані буде відповісти на звичайні питання: "Який сьогодні день якого місяця, скільки вам років, який ви національності, віросповідання" і тому подібне і на кожне питання буде незмінно відповідати: "Я не знаю", - його недоумство буде очевидне для усіх. Решту докінчать дружні стосунки з судово-медичними експертами і членами опікунської ради. Так йшли роки. До повноліття Аврелія залишилося всього декілька місяців, коли було отримано лист, що змусило Бодена включити радіорепродуктор. Пірс повідомляв про те, що курс вчення в школі Дандарат Аврелієм закінчений, але він, зрозуміло, може залишитися в ній до повноліття. Оскільки "розумовий стан Аврелія-Аріеля Гальтона, на жаль залишало бажати кращого", то він, Пірс, змушений був піддати Аріеля спеціальному лікуванню по методу професора Хайда, "містери Боден і Хезлон знають, який це досвідчений лікар і глибокий учений. До найбільшої скорботи, навіть втручання професора Хайда не зробило 35 помітної дії на розумові здібності Аріеля, але дослід все ж пройшов не безрезультатно: Аврелій несподівано для усіх і самого містера Хайда отримав надзвичайну і воістину дивовижну здатність, якій важко повірити, якщо не бачити самому: здатність підніматися на повітря без жодного апарату. Цей божественний дар робить Аріеля дуже(вельми) корисним для тих великих цілей, які ставить собі наша організація ". У чернетці Пірс спочатку написав "безцінним", але потім поправив на обережніше: "дуже корисним". "І якщо шановані містери Боден і Хезлон не заперечують,то ТС і СОЗ (що означало Теософське суспільство і Суспільство окультних знань) готові негайно використати Аріеля для своїх цілей,зрозуміло після того, як він буде визнаний недієздатним". Нарешті завзятість диктора згодилася: присунувшись до Хезлону Боден промовив: - А чи не з'їхав Пірс з глузду? - Це трапляється з тими, які мають справу з ненормальними, - відповів Хезлон, кивнувши головою. - Як би то не було... - і, не договоривши, Боден почав швидко щось писати на телеграфному бланку. Накидавши декілька рядків, він передав Хезлону бланк, на якому було написано : "Ніяких кроків до отримання наших вказівок. Прийміть всі заходи охорони. Боден, Хезлон". Хезлон кивнув головою і передав клеркам через кватирку телеграму, надписавши адресу. - Мабуть, одному з нас доведеться поїхати, - сказав Хезлон. - Так, - відгукнувся Боден. І компаньйони втупилися один на одного, обмірковувавши нову ситуацію. - Джейн... - після паузи сказав Боден, даючи напрям думок своєму компаньйонові. - Так, - відповів той. І вони занурилися в роздум, глибині якого могли б позаздрити йоги. 36 Розділ восьмий. Камінь спотикання