Обіцяна історія Мене звуть Глорія. Мені майже 17 і я чистокровний фамільяр. Ви бачите мене напівоголеною на базарі, поміж таких самих невільників як я. Мені шукають господаря. Азазель, наш вчитель і майже господар, стоїть поруч з нами і торгується за найкращий і найчистіший товар, суто для еліти. Вони дуже красиві. Невинні та випещені дівчата та хлопці в позолочених нашийниках та напівпрозорій білизні. З опущеними головами. Добре навчені і доглянуті. Знедолені. Їхнє життя іноді важче ніж моє - звичайного фамільяра середнього класу вартості. Азазель каже, що я красива. Він часто кликав мене до себе в кімнату і навчав особисто, хоч зазвичай цим займається Гін, Аліса та Люцифер. Ці троє – теж наші вчителі. Кожен має свою «спеціалізацію», яку ми повинні вивчити досконало. Чи хоч вивчити. Я трохи дивний фамільяр. Я соромлюся спати з кимось в одному ліжку. Але Азазель, після уроків, завжди клав мене коло себе і ніжно перебирав моє густе чорне волосся. Часом мовчки. Часом розказував мені казки про фамільярів. Я найбільше полюбила історію Аль-Таїра та Елізабет. Колись вам її розкажу. І знаєте, я часто засинала під його руками. Але прокидалася завжди в своєму ліжку. Кажуть, він сам мене відносив. Але я не вірю. Азазель ніколи не возиться з фамільрами. Ми - лише товар, на якому він заробляє гроші. Давно звикла думати про себе, як про річ. Базар сьогодні досить тихий. Але на мене звернуло увагу троє людей - молода жінка з батогом на поясі, старший чоловік, років під 50 і молодий юнак. Останній скуповував рабів для гарему якогось старого пана. Я мовчки роздягнулася і опустила очі. Мене оглядали,а я не пручалася. Не можна. Азазель розхвалював мене. Я не хочу йти від нього. Ні, мені не було добре з Азазелем. Але я чистокровний фамільяр і... Мої думки перервав чоловік. Він ніжно провів рукою по моїй щоці і підняв підборіддя вгору, змусивши подивитися йому в очі. Такі дивні очі, яскраво-зелені і... холодні. Я швидко відвела погляд. Мурашки по шкірі. Чоловік почав торгуватися з жінкою. Юнаку не вистачило грошей і він пішов далі. Азазель поклав руку мені на плече і нахилився, бо я дуже малого зросту і ледь сягаю його плечей. - я даю тобі право вибору - прошепотів мені на вухо - але будеш винна. Я підняла на нього очі. Азазель ніколи не робить щось просто так. Але. .. - я обираю чоловіка - тихо. Я рідко так говорю, якщо взагалі говорю. Фамільяри повинні слухати і виконувати. Азазель кивнув і… мене продали. Чоловік одягнув на мене нашийник і накинув зверху свій плащ. Теплий, пахне корицею. Ми мовчки йшли до екіпажу. В ньому сиділо двоє невільниць. Ми відрізнялися зовнішністю та віком. Останнього, правда, не було видно. Чоловік всадив мене коло себе і екіпаж рушив. Всі мовчали. Вікна були без скла і дув вітер. Дівчата були одягнені. Дивно, що мені не дали одяг. А,може, і дали, тільки чоловік цей відмовився брати. Я зіщулилась під плащем і тряслася від холоду. Телепатично спілкувалася з подругами по нещастю. Чоловік мовчки дивився у вікно. І лише коли я чхнула від холоду перевів погляд на пасажирок екіпажу. Ми всі опустили очі. Я все ще щулилася під плащем і дивилася на свої маленькі долоні з доглянутими нігтями. Холодні і якісь.. дитячі? Раптом мене підняли за пояс і посадили на великі і тверді коліна. Я затамувала подих від страху. Чоловік притулив мене до себе і закутав у плащ краще. Одразу стало так тепло. Затишно і… безпечно? Екіпаж все їхав і їхав. Чоловік перебирав пасма мого волосся і задумливо дивився у вікно. Мені було так добре, як бувало лише з Азазелем. Я наважилась притулитися до нього і заплющила очі. Прокинулась я на дивані у красивій кімнаті. Хоч старовинній трохи. Піднялася на лікті і роззирнулася. Старі, добре збережені меблі. Червоні стіни і вишукана люстра. Це не схоже на простий маєток. Навкруги досить чисто. Я сіла, прикриваючись покривалом, і захоплено розглядала книжкову шафу навпроти. Позаду почула рух. Той самий чоловік сидів за маленьким столиком коло вікна й дивився на мене. Я опустила очі. - іди сюди. - голос суворий і хрипкий. Я підвелася, залишивши покривало на канапі і підійшла, опустивши голову. Чоловік провів рукою по моїй щоці. А тоді притягнув до себе за шию та палко поцілував. Я відповіла. На моїх ключицях розцвіла біла печать. Красива. Тепер я належу йому. Я покірно стояла коло нього. Коли поцілунок завершився, відступила на крок і вклонилася - як... - мовчи - перебив він мене. - кликатимеш мене своїм паном. Правила я тобі розкажу по ходу дій. Тебе як звуть? Я зітхнула. Випросталась - Глорія. Мій новий господар надпив вина - мені подобається. Ну для початку, ти потрібна мені лише для задоволення. Я багато працюю, тож це буде не часто, але буде. Поки я тебе не кличу, ти можеш робити що хочеш,окрім гуляння поза межами саду. Хоча тобі можуть давати якусь роботу по дому. Виконуй її. І ще одне - поклав руку мені на пояс - в мене 2 сини. Вони мають своїх фамільярів. Ти належиш лише мені, зрозуміла? Я зітхнула і вклонилася. Коротко і ясно. Фамільяру більше не треба - так, мій пане. Випросталась. Дивлюся на підлогу і мовчу. Він теж мовчить. Повільно піднімає руку по моєму хребті вгору. Мені стало страшно. Це вперше я належатиму не Азазелю, не Гіну, не Алісі і навіть не Люциферу! Мурашки по шкірі. Я залилася рум'янцем і відступила на крок.... Він забрав руку. Мовчки і холодно дивиться на мене. - тобі потрібен прямий наказ? Я здригнулася і глибоко вдихнула. Підійшла назад і покірно розвела руки - я вся ваша, мій пане. Мій пан знову провів рукою по моєму хребті і вигнув у спині. Нахилився і поцілував у печать. Я не змогла втримати стогін. Мурашки по шкірі. Мене повільно опустили на підлогу. Мій пан почав цілувати моє тіло і роздягатися. Я просто лежала і намагалася не стогнати. Мій пан має красиве тіло. Хоч він і старший, але підтягнутий. Шкіра приємна на дотик. Його руки повільно опускалися до мого пояса, а губи - до грудей. Я тихо ахнула. Мені було приємно і зовсім незвично. До сраки уроки Азазеля, я не знала що робити! Заплющила очі. Відчула руки мого пана на моїх бедрах. По тілі знову пробігли мурашки. Я глибоко вдихнула і розслабилась. Мій пан був дуже ніжним. Рухався плавно і мені зовсім не було боляче. Абсолютно не так, як з Азазелем. Він ласкав моє тіло. Вкривав поцілунками і перехоплював сухі вуста, які так прагли ковтнути свіжого повітря. Я не стримувала стогони. кожен дотик мого пана приносив мені задоволення. Я просто не могла стримуватись. І коли він повністю наповнив мене, я була щаслива. Я була із захистом і повністю належала цьому чоловіку, який приємно пахнув корицею. Він взяв мене на руки і переклав на ліжко. Зверху. Я зрозуміла, що час приходити до тями і виконувати те, для чого прийшла на цей світ. Глибоко вдихнула і почала приносити йому задоволення. Дивно, але вранці я абсолютно не пам'ятала, що було. Для мене було шоком прокинутися з кимось в одному ліжку. Я тихо пискнула і вилізла з обіймів мого пана, 6епнувшись на підлогу. А він сів і суворо подивився на мене. Засоромлену, налякану і розпатлану. - що таке?!- гаркнув. Я здригнулася. - п-п-пррбачте, й-йяа... злякалася... - чого? - нахилився і витяг мене назад на ліжко, вклавши коло себе. Я напружилася і спробувала ніжно відсунути його руки від себе. - мені... я соромлюся спати з кимось в одному ліжку. Він здивувався. Відпустив мене і я швиденько злізла з ліжка. Опустила голову. - дозвольте йти. - гаразд, а куди? Я розгубилася. - ну... у свою кімнату. - а де твоя кімната? Мій пан говорив спокійно. Я наважилася випростатися. - я... я не знаю. Дозвольте спитати, де моя кімната? - вона тут. Ти житимеш зі мною. І спатимеш теж зі мною. І тут я знову залилась рум'янцем. Сіла на підлогу і опустила голову. Холодно. Тихо. Я відчувала, що мій пан дивиться на мене. - ходи до мене. Глибоко вдихнула, підвелася і підійшла до ліжка. Він притягнув мене до себе і перекинув на ліжко. Навис зверху. Я повернула голову на бік і перелякано ахнула. Я ослухалася господаря? Та ні. Але чому так страшно ? Мій пан провів носом по моїй шиї - хіба фамільяр може соромитися? - вкрадливо прошепотів. Мурашки по шкірі від його подиху. - ні, мій пане. Просто... я ніколи не спала всю ніч з кимось і... мій пане.... Він перервав мене, провівши моєю рукою там - справді не соромишся ? Задовольни себе. Я хочу це бачити - сів, залишивши мою руку там. Я ледь зашарілася. Азазель не практикував таке. Для цього існують сук куби. Я послухалася і почала себе ласкати. Це зовсім незвичне відчуття. Ні, мені не було соромно. Тільки трохи неприємно. Але я виконала наказ мого пана. Розслаблено лежала на ліжку і думала, навіщо це було. Мій пан нахилився. - ти можеш спокійно робити такі безсоромні речі переді мною, але соромишся спати в одному ліжку? Який в цьому сенс ?- прошепотів на вухо. Я зашарілася і мовчки притулилася до нього. Так хотілося ласки і тепла. Ніжності. Мій пан здивувався й обійняв мене. Ліг на бік та ніжно гладив по спині. Мовчав. Нас перервала покоївка. Старенька така. Принесла сніданок. Мій пан пішов вмиватися. Снідати. Працювати. Я ж лежала нікому непотрібна на ліжку і думала. - Що мені робити? Мій пан здригнувся і розізлився - не заважай мені! Йди собі куди хочеш, тільки за межі саду не виходь! Я зіщулилась. Піднялася і повільно пішла до дверей, взявши з собою простинь. Закуталась в коридорі і пішла обстежувати будинок. Старовинний маєток. Красивий. Мені сподобалось. Коли я спустилася сходами, то побачила двох молодих хлопців із вже згадуваними невільницями. Вклонилася і швиденько втекла назад. Сіла під дверима кабінету мого пана, обійнявши коліна. Я сиділа довго. Ввечері прийшла покоївка і почала кудахкати наді мною. Я зітхнула і мовчки пішла з нею кухню. Мене нагодували і дали сукню, втричі ширшу за мене. Ну хоч щось. Я почала допомагати їй готувати вечерю. Мовчки. І вона мовчала..... Коли прийшов час вечері, мій пан покликав мене до столу. Я послухалася і сіла на стілець коло нього. Сини мого пана зацікавлено мене розглядали. - як тебе звуть, циганочка? Я здригнулася. Підняла очі на мого пана. Той зітхнув і кивнув. - Глорія. Мммм...молодий пане ? Хлопець всміхнувся. Чорнявий, високий, підтягнутий і красивий. Такі ж очі як в мого пана. І такі ж холодні. Другий був білявий. Розманіжений і з милою посмішкою - я Лоцик. Це Руслан. А твого пана звати Тіодор. Ти дуже красива. Я притулилася до мого пана і опустила очі. Той всміхнувся і погладив мене по голові - ти як мала дитина. Невже старий фамільяр може так невимушено себе вести ? Я всміхнулася. Лоцик це зауважив - скільки тобі років ? - майже 17. І тиша. Хлопці хитро всміхнулися і подивилися на мого пана. Той відклав виделку і взяв мене собі на коліна - як так ?! Ти ж виглядаєш на 20! Зіщулилася. Опустила голову - всі фамільяри так виглядають.... Мій пан подивився на невільниць. Руду і пишногруду та білу випещену шатенку - а вам скільки ? Руда, що сиділа біля Руслана опустила очі - близько 100. Лоцик подавився вечерею. Випещена шатенка в ногах Лоцика всміхнулася - 42. І всі синхронно замовкли. Мій пан притулив мене до себе. Руслан зітхнув - давай мінятися, тат. Я злякалася і міцно обійняла мого пана . Той всміхнувся і погладив мене по волоссю. Руда поклала руку на коліно Руслана - не можна, хазяїн. - чому? Мій пан відповів - бо вона моя. Тішся. Смачного. Взяв мене на руки і виніс в спальню Я поклала голову йому на плече і справді боялася. Хазяїн був розлючений. Що робити? - м-мій пане... - тихо. Я зараз з тобою поговорю - поклав мене на ліжко і зачинив двері. Мій пан сів коло мене. Взяв нашийник і почав крутити його в руках - тобі 17? - майже. Кілька днів ще. Підняв мою голову і погладив пальцями по шиї. Я заплющила очі. - я твій перший господар? - так. І по-суті, перший справжній чоловік. В мене крім 3 викладачів більше нікого не було. Мій пан одягнув мені нашийник - тобто я в тебе, якби перший? І ти цього всього навчилася від Азазеля? Я кивнула і наважилась подивитись на мого пана. Той був спокійний. І... засмучений? - мій пане, чому ви так... так.. Він холодно глянув на мене і я запнулася. Опустила голову і таки не втримала сліз. Мій пан побачив це і простягнув руку, але опустив - спатимеш на дивані. Вийшов. Що сталося? Що я зробила ? Ці думки не давали мені спокою. Я поселилася собі на дивані і лягла. Сльози текли. Чому - я не знаю. Не знаю. Так і заснула. Весь наступний тиждень мій пан навіть не торкався до мене. Взагалі, мене, ніби не існувало. І лише,коли я впала непритомна на кухні, на якій проводила більшість часу, мій пан взяв мене на руки і заніс до кімнати. Я опритомніла на його ліжку . Злякалася. - ЩО з тобою? - суворо . Я зітхнула - ви не використовуєте мене за призначенням. Навіть не доторкаєтесь. Я... можливо я помирають. .. Мій пан зітхнув і поцілував мене в печать. Мурашки по шкірі. Я тихо ахнула і притислась до нього - я вже вас не задовольняю.? Мій голос тремтів. Мій пан насупився - ти така юна...я не можу. Я почекаю, коли ти підростеш трохи. Я плюнула на Всі правила і міцно обійняла його - але я фамільяр, мій пане! Я готова, інакше б мене не продавали. Я не можу. Я ваш фамільяр і повинна служити вам. Будь ласка. .. Він розлючено хмикнув, але нічого не сказав. Досить грубо відсунув мене від себе і підвівся. Вийшов. Я лягла на ліжко і намагалася не ревіти. Хіба я винна? За годину мій пан повернувся. Кинув мені сукню - одягайся. Їдеш зі мною і Лоциком на узбережжя. Бігом !- гаркнув. Я затремтіла і швиденько одягнулася. Стала, опустивши голову. Мій пан складав речі. Холодний . Мовчазний. - мій пане. ...- знову говорю тихо. Незвично так. Він обернувся - що таке? - спокійно. Я глибоко вдихнула - ви мене не каратимете за провини ? Він здивувався - а в чому ти винна? Я гірко всміхнулася - я не знаю. Я більше вас не задовольняю. Я поганий фамільяр . - я радий , що Азазель тебе добре навчив, але будь собою. Мені так більше подобається. Я опустила очі - візьміть мене. Я хочу. Мій пан зітхнув - ми проведемо на пляжі кілька днів. Там побачимо. Іди, Анетта чекає тебе. Я вийшла на вулицю. Там стояв той самий екіпаж. Анетта сиділа в ногах Лоцика і тихо співала. В неї красивий голос. Мій пан вийшов одразу за мною і дав лакею речі. Сів і рукою поманив мене до себе. Я мовчки сіла поруч і відвела погляд. Анетта продовжувала співати. Лоцик довго не зводив з мене очей. Хитро всміхався. - Глорія. Чому твоя печать потемніла? Я здригнулася і перевела погляд на мого пана. Той зітхнув - можна. - потемніла. ... я не знаю. - поклала руку на печать - вона болить. Лоцик погладив Анетту по голові і всадив собі на коліна. Поклав руку на її живіт, де була їхня печать. Анетта залилась рум'янцем - чому болить?- спитав він. Я опустила очі - бо я... Бо мій пан більше не користується мною. - зіщулилася . Лоцик погладив Анетту - значить ти погано навчена. Мені стало так боляче. Невже це правда? Невже я погано.... Відвела погляд. Лоцик розчаровано зітхнув, бо на вигляд я була цілком спокійна. Анетта, чомусь, ледь не плакала. Лоцик це зауважив і зіпхнув її геть. Я зітхнула. Мій пан весь час не зводив з мене очей. Простягнув руку, але я відвернулась. Не хочу. Мені все ще боляче. Мій пан зітхнув і дивився весь час у вікно. Анетта розважала Лоцика піснями і розмовами. Я спостерігала за ними. Це було дивно. Їхні стосунки зовсім не такі, як в нас. Я відчувала це. - паничу, яку пісню бажаєте? Лоцик перебирав її кучері і заплітав з них косички - про любов. Знаєш таку? Анетта кивнула і заспівала. Я слухала. Аналізувала слова і думала - я ж люблю мого пана. Його руки. Його вуста. І все? Я більше боюсь його. ... та ні. Я мушу його любити. Його одного. Першого і єдиного. А як? Мої роздуми перебив напад. Янголи! Янголи визволителі! Їх так мало залишилось… Екіпаж зупинився. Мій пан насупився, а Лоцик притягнув до себе Анетту. Янголи відчинили екіпаж. - яка зустріч. Ви знаєте, хто ми і для чого тут. - білий, аж світиться. - відпустіть одного фамільяра. Ми з Анетт переглянулися. Лоцик міцно вчепився в неї - Анетта. ... я не хочу, щоб ти йшла! Мій пан сидів мовчки. Перевів погляд на мене. Янгол всміхнувся - Анетта, так? Ну тобі вирішувати. Йдеш? Лоцик здивувався і подивився на мене - а чому не Глорія? Тато ж не хоче її! Мені знову стало дуже боляче. Я опустила голову. Анетта зітхнула - ні, я залишаюся. Тут не так і погано. Рятуйте тих, що справді живуть в горі. - це ваше рішення. - янгол вклонився і вийшов. Екіпаж поїхав далі. Всі подивилися на мене. А що я? Я мовчала. Все відбулося настільки несподівано. Що лише через кілька хвилин всі зрозуміли, що сталося. Лоцик порушив тишу - Глорія, чому тобі навіть не пропонували? Я мовчала. яка різниця? Це нічого не змінює. Лоцик розлютився і подивився на Анетту - ну? - їй не можна. - чому? - бо... Бо вона чистокровна. - і що це означає? Я гірко всміхнулася - те, що в мене один господар на все життя. Мій пан здригнувся і подивився на мене. Лоцик хотів щось сказати, але мій пан не дозволив. Решту шляху ми їхали мовчки. Тільки мій пан весь час тримав руку в мене на печаті. Приємно. Пробуджує бажання і знімає біль. А чому? Коли ми приїхали, мій пан взяв мене на руки і поніс в красиву віллу. Лоцик це побачив і так само взяв Анетту. Та залилась рум'янцем і наважилась обійняти свого панича за шию. Ну так. Сьогодні її чекає нагорода. Мій пан заніс мене в спальню з великим ліжком. Поклав на нього і взяв за руки - Глорія. .. Я здригнулася і підняла голову. Ще ніколи до мене не говорили так ніжно. Зелені,холодні очі мого пана були повні смутку,болі і... провини? - чому ти не сказала мені?- прошепотів - я віддав би тебе Лоцику, або Руслану. ... Я всміхнулася і притулилася до нього - я лише фамільяр. Я хочу бути вашою. Чому ви такий засмучений? Я знову зробила щось не так ? Голос тремтів. Трясця твоїй, чому він тремтів? Мій пан зітхнув - ні. Але ти така молода. А мені лишилося жити зовсім мало. .. - це не проблема - прошепотіла я- я чистокровна і можу подарувати безсмертя коханій людині. Просто дозвольте мені вас покохати. Мій пане.... Він зітхнув і повалив мене на ліжко - я суворий господар, а ти фамільяр. Я не буду догоджати тобі і фліртувати. Ти моя власність - твердо дивиться мені в очі. Я відвела погляд. - а мені й не треба. ... просто. ... не бийте без причини і... користуйтеся. Я ж ваша. Я хочу вас. Хитро всміхнувся - занадто самовільно відповідь як на фамільяра. Не боїшся? Я ж можу і покарати. Мені пройшов мороз по шкірі - як забажаєте, мій пане - завчена фраза. Мій пан зітхнув - кохай мене. Слухай мене. Будь моєю. Я не проти безсмертя, тож знущатися не буду. Та й не дуже то хотів, в принципі Я зітхнула і печать зачухалась - я не маю права вам вказувати. Тільки прошу. - і що ж ти просиш? - візьміть мене. ... Мій пан почав дразнити мене поцілунками, ніжно проводячи руками по тілу. Я томно вдихнула. Мій пан пройшовся вустами по моїй шиї, поцілувавши у печать - віддайся мені повністю. Покажи свою найчутливішу точку - шепоче в печать. Я не стримала стогону і хвіст з кісточкою замотилявся по ліжку. Мій пан всміхнувся - он воно де... я знущатимусь. Насолодою - почав терти кісточку між пальцями. Я закінчила . Хіба це можливо? Так швидко? Моє серце шалено калатало, а пульс був швидким як ніколи. Я майже не стогнала, тільки намагалася дихати. Цю ніч я не забуду ніколи. Вранці я знову прокинулась з моїм паном в одному ліжку затремтіла і спробувала вилізти, але мене міцно притисли до теплого тіла з запахом кориці - лежи. Я хочу тебе попестити. Я зашарілася і розслабилась. Мій пан почав ніжно водити руками по моїй шкірі. Від його доторків бігали мурашки. Я томно вдихнула і ледь вигнулася. Довгі і ніжні пальці повільно опускалися від моїх грудей до тазу. Я затамувала подих. А пальці вже там. Фак., чому я застогнала? Мій пан всміхнувся мені в шию і почав цілувати плечі. А пальці повільно і майже невідчутно входили в мене. Дихання прискорилось. Мій пан обернув мене на живіт і нахилився до печаті - чому ти заховала хвіст? Випусти - ледь торкається вустами печаті. Я ахнула і послухалася. Хвіст замотилявся по ліжку і його одразу зловила інша рука і почала масувати. Мої стогони були як ніколи пристрасними. Вуста мого пана цілували печать, ніжно покусуючи шкіру. Скільки разів я закінчила? Я не знаю. Опісля мене ,напівпритомну, віднесли у ванну. Я відчувала себе так лише один раз, коли здавала екзамен. 3 дні безупинного сексу. Я не могла ворушитися. Чисто як зараз - знаєш, моя дружина була зовсім не такою.... я одружився з розрахунку. І не раз пошкодував. Руслан Дуже схожий на неї. - мій пан заліз у воду, поклавши мене зверху. Я зітхнула - мій пане - пошепки - чому ви вибрали мене? Він задумався. Гладить мене по спині і відновлює сили - бо... Бо ти вмієш танцювати і дуже слухняна. Щодо останнього в мене жодних претензій, а от перше... Сьогодні ти повинна станцювати і спокусити мене. Це наказ. А я почервоніла. Ну це не буде важко, але. .. - як скажете, мій пане - я нахилила голову і притулилася до нього. Тепло. Добре. Безпечно? Я залилася рум'янцем. Що за дурниця? І взагалі. Так важко думати... хочеться просто… Розслаблено лежати і вдихати запах мого пана. Мого.... - ти така хороша - ніжно водить руками по моїй спині - така тепла. ... Така маленька.... Як тебе не любити? - всміхнувся. Мені стало ніяково. Мій пан мене любить? Мене? Звичайного фамільяра? Це реально? Я підняла голову - я.. я теж вас люблю, мій пане.... - але цього мало, так? Зітхнула - та ні. Я дам вам безсмертя просто зараз. Але за однієї умови. - якої? - прошепотів мені на вухо. Мурашки по шкірі. Оце і вся любов. Не до мене. До безсмертя. Але хоч якась. - я зроблю вас своїм. Бо цю вічність даю вам я і повинна бути впевнена, що ви проведете її зі мною. - ти боїшся, що я тебе викину? - всі цього бояться. Ви можете покарати мене, але це єдиний випадок, де щось вирішую я. Мій пан всміхнувся - дурненька. Я згоден. Зробиш це ввечері. Я зітхнула і заплющила очі. І знову заснула. Ну блін, який з мене фамільяр, якщо я стільки сплю? Поки я спала, мій пан мене вимив, розчесав і вклав у ліжечко, накривши покривалом . Саме в ліжечко. Дитяче ліжечко з занавісками, яке стояло в кутку кімнати. Мого зросту. Мій пан зростом як Азазель, тож я ледь сягаю його плечей, хоч зріст у мене 150 см. Коли я розплющила очі, коло мене стояв величезний плюшевий зайчик. М'який , пахне порохом . Я звелася на лікті і голосно позіхнула. В кімнаті нікого не було А ліжечко, то з бильцями. Я сіла і здивувалася. А...Як мені вилізти? Бильця були мені до пояса, тож перелізти я не змогла. Дивно так..... через півгодини зайшов мій пан - ранку, маленька. Я густо почервоніла - мій пане, я.... Він засміявся - ти така миленька, коли спиш. Ходи до мене. Я почервоніла густіше - я .... не можу...... Мій пан засміявся і взяв мене на руки - моя маленька. Всі помідори мені заздрять. Я опустила голову і затулила лице руками. - ну чого ти? Все гаразд. Як спалось? Я зітхнула - добре, мій пане. Ви їли? Мій пан кивнув і сів на диван, поклавши мене собі на коліна. - і що тобі снилося, моя маленька?. Я почервоніла. Це ж все награно ..... - добре, мій пане. Можна вас попросити? - ну проси. - давайте ми обидвоє будемо собою? я все одно зроблю вас своїм і подарую безсмертя. Не треба фальшивити. Мій пан насупився і притулив мене до себе . - а якщо я хочу? А якщо я не такий поганий, як ти думаєш? - я не думаю, що ви поганий..... Мій пан всміхнувся. - ти справді така маленька і мила - погладив мене по щоці - я хочу трохи побути ніжним з тобою. Я не роблю це спеціально. Мені просто хочеться. Я зітхнула. Це дуже погана думка. До хорошого швидко звикається і... - потім буде боляче - прошепотіла, навіть не усвідомлюючи цього. - що? чому?- здивувався. Я почервоніла - нічого, мій пане. Думки в слух... - і про що ти думаєш? - про... те що я звикну до ніжностей і... не зважайте - я притулилася до мого пана і вдихнула на повні груди його запах. а потім пошепки - можна запитати? - питай - так само. - чому від вас так пахне корицею? - я підняла зацікавлені очі. Мій пан посміхнувся - я не знаю. я не користуюся парфумами. Певно, я так пахну. обійняла мого пана за шию і провела носом по шиї - мені так добре з вами..... я рада, що.....- і запнулася. - що що?- гладить мене по спині. - що вибрала вас. - мене? Вибрала? Я зітхнула - не зважайте. можна поснідати? - я зараз принесу Взяв мене на руки і поклав назад в ліжечко. Я підняла голову - а... - поки треба, щоб ти посиділа тут - погладив мене по щоці - я зараз повернуся. Це так дивно. Я, звісно, рада, що така маленька і мені дуже подобається це ліжечко, але я ж сама не можу вилізти. Ну це наказ мого пана. Я лягла на подушку і дивилася на двері. Мій пан вийшов. Тихо. На диво тихо. Тільки серце б'ється. Так швидко-швидко. Я боюся? Дивне відчуття. Погане. Щось недобре має статися. Але що? І не з моїм паном.... Зі мною? Але коли? Мої думки перервав мій пан. Він зайшов у кімнату з тацею зі сніданком-обідом для мене та для нього. Поклав на столик і витягнув мене з ліжечка. Мені так ніяково. - зараз поїмо і розважимось. Ти виспалась? - Так, мій пане.... А можна?... - не треба - притулив палець до моїх вуст - не питай нічого . Їж. Я здивовано закліпала - як скажете... Мій пан всміхнувся і взяв тарілку. Я поклала руку йому на шию. Стурбований. Наляканий. Щасливий..... Суміш емоцій, причину яких мені не дано зрозуміти. Мій пан забрав мою руку - їж, кажу - трохи суворо - бо охолоне. Анетта дарма старалася? Я зашарілася і почала їсти. Було справді смачно. Але мій пан.... Після вечері я підвелася - танцювати так, чи.... Мій пан всміхнувся - роздягайся танцюючи. Я кивнула і почала танок. Кожен танець - маленький світ. Емоції, обставини, час.... Там все своє, особливе і нікому непідвладне. А я мушу це підкорити. Одяг повільно покидав моє тіло. Я рухалася як ніколи красиво і ніжно. Для мого пана. Єдиного. Мого. Врешті я оголена завмерла перед моїм паном і повільно опустилася на коліна, опустивши голову. Дихання прискорилося.... - ти прекрасна - прошепотів, піднявши моє підборіддя - ходи до мене... Мене ніжно вклали на ліжко. Поцілунки. Ласки. Стогони. Ще одна незабутня ніч. Опісля, я погладила мого пана по шиї - розслабтесь. це не боляче - прошепотіла і поцілувала в жилку. Мій пан томно видихнув і заплющив очі. Я повільно провела носом по його шиї і вкусила. Цей солодкий смак крові.... З присмаком кориці.... Неймовірно... Мій пан тихо ахнув. Я передала безсмертя, швидко загоїла ранку і відхилилася. Мій пан широко розплющив очі і важко дихав. Безсмертя повільно розливалося венами. Холодне... - чшшш... я поруч - гладжу його по голові - не хвилюйтеся - пошепки - вже все. Мій пан глибоко вдихнув і сів - то он воно яке, безсмертя....- притулив мене до себе - ти така...така... Я всміхнулася - ваша. І завжди буду з вами. А ви зі мною. Мій пан притулився вустами до мого волосся і глибко вдихнув - моя.... ох.... холодно так. Я накинула йому покривало на плечі - зараз це пройде. Давайте спати. Ви втомлені. Я ще не встигла договорити, як мене вклали в ліжко, притулили до себе і накрили теплою ковдрою. - спи зі мною. І лежи поруч, поки я не прокинуся вранці, гаразд? - як накажете, мій пане. А... - чшшш.... Не питай. Не треба. Добраніч, Глорія. - добраніч, мій пане.... Вранці мене розбудили ніжні руки мого пана і шепіт: - Глорія, люба, прокидайся. Я ще не встигла добре прокинутися, як залилася рум'янцем . - Мій Пане? Ранку.... Позіхнула і наважилася потягнутись. Мій пан замилувався, а потім взяв мене на руки і знову переклав у ліжечко. Я зітхнула. Не можна питати. - молодець. Зараз я принесу поїсти і... - ми таки знайшли тебе - в кімнату зайшов Азазель. В руках тримав повідець, а поруч був красивий фамільяр - хлопець. Білявий. Чистокровний. Мій Пан напружився - я не дам дозволу! Забирайся! Азазель засміявся - а мені не потрібен твій дозвіл. - як так?- мій пан витягнув мене і притулив до себе - це мій фамільяр. Мій! Азазель хитро всміхнувся - Глорія, люба, ти мені ще винна. мені пройшов мороз по шкірі від цих слів. Що він хоче? Азазель дивився на мене твердо - час відпрацьовувати. Ходи сюди. Я здригнулася і,подивилася на мого пана. Той насупився - що ти хочеш? Зроби це тут і зараз. - так,не вийде. - чому? - бо мені потрібна дитина - шарпнув блондинчика ближче - від двох чистокровних фамільярів. Мені стало страшно. Я ніколи не народжувала. І так...ні, я не можу, я ж... Мій пан тримав мене,міцно - і після цього ти даш нам спокій? - на все життя - Азазель говорив серйозно. Мій пан замовк. Я відчувала його емоції. Суміш ненависті, зневіри і відчаю. А ще… надії? - я згоден. Але якщо я буду спостерігати. На лиці Азазеля з'явилася ухмилка і мені потемнів цілий світ. Ні. Краще б мене мучили. Били. Але тільки не це. Я не можу. Блондинчик, відчувши мої емоції, стурбовано подивився на мене. Азазель зняв ланцюг - ти знаєш, що робити. Ми спостерігатимемо з сусідньої кімнати. Мій пан поклав мене на ліжко - зніми захист – сказав, відводячи погляд. Тут було ще щось. Почуття провини? Біль? Що? Я тихо схлипнула, але мій пан уже відійшов. Ми з блондинчиком залишились самі. Хлопець обережно підійшов до мене - будь ласка, пробач. Це прямий наказ. Я не можу... просто не пручайся. Я опустила голову. Це лише сон. Сон.... Я відгородилася від реальності. Відчувала все, але не реагувала ніяк. Він рухався обережно і ніжно. Але він... це не мій пан. Сльози тихо покотилися по щоках. Він закінчив. Ну за що? Що я зробила? А там тепло. Трохи лоскітно. За кілька хвилин у мені зародилось життя. - Глорія.... Блондинчик вкрив мене покривалом - я Колі... ти... вже?- поклав руку мені на живіт. Я схлипнула і зіщулилася. Зайшов Азазель - от і чудово. Ці три тижні ви будете двоє тут. Їжу я приноситиму. Будь слухняною , Глорі. Це все, що я почула. Він казав ще щось, але я не чула. Сльози, пекучі сльози текли по щоках, наповнюючи серце болем і відчаєм. За що ? Я теж відчуваю. Нехай я і фамільяр, нижче створіння цього світу, але я теж відчуваю!!! І мені боляче. Боляче.. Колі взяв мене на коліна і шепотів щось заспокійливе. Просив пробачення. Казав, що потурбується про дитину. Знову вибачався... Коли сліз більше не було, я нарешті усвідомила, що в мені хтось є. Такий теплий і малесенький. Мимовільно руки потягнулися до живота. Колі це зауважив - Глорія? Як ти? Я підняла очі - забери руки, будь ласка - аж мороз по шкірі. Хлопець зітхнув і переклав мене на ліжко - то.. - мовчи. Не треба - і скрутилася калачиком - це був просто наказ господарів. Не чіпай мене. Колі зітхнув. Три тижні минуло. Ох які довгі вони були! Я майже не вставала з ліжка і.. плакала. А що я ще можу? Що може простий фамільяр проти господаря і вчителя? Що? нічого… А мій пан не приходив. Я відчувала, що його тягне до мене. Бо він мій. Але він не приходив. А мені було не до того. В мені швидко росло маленьке життя. Останній день був важким. Моя донечка, моя перша дитина от-от мала з'явитися на світ. А щойно з'явилася - її забрали. Забрали... Мій пан нарешті прийшов до мене. Я не пам'ятала нічого. Порожньо. Пусто. Холодно. Пусто. Пусто. Порожньо. Холодно… Донечка…. Так тривало деякий час. А потім... Сліпуче світло і... Я лежу в ліжку коло мого пана. Що сталося? Вчора я віддала моєму пану безсмертя, але... таке відчуття дивне.... Я сіла. Мій пан збентежено дивиться на мене - Глорія, люба, ти як? - все добре, Мій пане - я тепло всміхнулася - а ви як? - чудово. Їдемо додому? - але ми лише вчора приїхали. Мій пан задоволено всміхнувся - але я так хочу додому Я густо по червоніла - як скажете, Мій пане - я лягла поруч. Мені було добре, тепло і.. таке відчуття, наче я щось забула. Дивно. Мій пан взяв мене на руки і так, прикритою покривалом, поніс на вулицю. Я почервоніла. Лоцик і Анетта не дивилися на нас. Додому ми поверталися мовчки. Мій пан тримав мене на колінах і ніжно гладив по спині. Я задрімала. Уві сні я чула дитячий плач. Це так… так… ох. Такий знайомий. І чоловічі руки. Хтось кличе мене. Не мій пан. Хтось інший. Я здригнулася і прокинулася. Так тихо. І холодно. Ніби раптово прийшла холодна осінь. Де покривало? Кімната пахла порохом. Я скрутилася на ліжку і шукала мого пана. А його нема. Підвелася і пішла в коридор. Темно. Дощ за вікном. А на узбережжі було так тепло. Цікаво чому така різка переміна погоди. В кінці коридору була вітальня. Там горів камін і велася тиха бесіда. Я зайшла і вклонилася. Зразу запала тиша. Аннета підвелася і обійняла мене. Я здивувалася. Лоцик кликнув її назад. Така пригнічена атмосфера. Я подивилася на мого пана. Той всміхнувся і поманив мене до себе – ходи. Як спалося? -добре. Можна одягнутися? - ходи до мене. Я тебе загрію. Я підійшла. Мене взяли на коліна і закутали в плед. Сини мого пана косилися на мене. Особливо Руслан. Я аж здригнулася і заховала лице в сорочці господаря. Сабіна принесла вечірній чай і побажала всім смачного. А я зовсім не відчуваю голоду. Таке враження, що моє тіло повністю відновили. - Глорія, поїж. - я… я не голодна, мій пане – тихо – пробачте. - зовсім-зовсім? – підняв моє підборіддя і подивився в очі. Я почервоніла. - це наказ? Мій пан сумно зітхнув і відпустив – так. Випий чаю. Я опустила голову і взяла чашку. Надпила і поморщилася. Ненавиджу чай. -не смачно? - я не люблю чай.. Лоцик всміхнувся – а я люблю. Подай мені. Я збентежилася. Налила в чашку чаю і подала йому. Лоцик зловив мене за руки і потягнув до себе, виливши чай на підлогу. Обійняв за талію. Я почервоніла і запручалася – мій пан заборонив мені… -Лоцик! - я лише погладжу. - в тебе Аннета є. - я нічого з нею не роблю – погладив мене по хребті. - Лоцик! Лоцик фиркнув і пустив мене – жаднюга. Забирай її – кинув мене на підлогу. Я сіла коло ніг мого пана. Налякана. -я вам що казав? – мій пан був злий. Я здригнулася і полізла до дверей. Мене зловив Руслан і затулив рота рукою. Мій пан сперечався з Лоциком і не помітив цього. Сабіна перевернула тарілку. Та з гуркотом впала на підлогу. Всі затихли, а Руслан відпустив мене. Я впала на підлогу і обійняла ноги мого пана. Вся тремтіла. За що вони так? Що я зробила? Що? - я з вами ще поговорю – мій пан підвівся і взяв мене на руки. Збентежений. - та ясно. Підкаблучник – Руслан притягнув до себе Сабіну. Досить брутально. - циц! Замалий ще, щоб мені витикати! Ану марш до себе обоє!- я здригнулася. Страшно… так страшно… Хлопці взяли своїх фамільярів і пішли. Мій пан міцно мене обійняв і втамовував почуття. Я затамувала подих. Господар зітхнув і глянув на мене – а ти.. ще раз щось таке вчудиш – покараю. Ясно? Я налякано закивала і зіщулилася – тільки не бийте – пошепки. Мій пан фиркнув – заткнись. Геть в свою кімнату – поклав мене на землю. Я швидко побігла по коридору. Сльози текли по щоках. За що? Я залізла під ліжко і вдала, що мене не існувало. На душі порожнеча. І страх. За годину повернувся мій пан. Роззирнувся – Глорія? -я тут.. – спокійно. - де? - тут – зіщулилася. Мій пан присів – під ліжком? -так. Тиша… дощ крапає за вікном. Мій пан, здається, розгубився. - вилазь… - це наказ? - ну.. ні. Це прохання. - можна я буду тут? - Глорія.. чому? - тут безпечно – я зіщулилася. Мій пан замовк. Сів на землю – тоді.. це наказ. Я покірно вилізла і лягла на підлогу коло нього. - боїшся мене? – погладив. - так – здригнулася. - але я нічого тобі не роблю. - а можете. В мене таке відчуття, що.. який сьогодні день? - я не пам’ятаю – суворо так – для чого тобі. - нічого. Пробачте, мій пане – закрила рот і розслабилася. Я забагато собі дозволяю. - Глорія.. – ніжно так – не бійся. Я мовчала. -я не завдам тобі шкоди. Я мовчала. -я люблю тебе. Я все ще мовчала. Зашарілася. -Глорія.. скажи щось. - щось – зітхнула і зіщулилася. Мій пан зітхнув і обійняв мене, посадивши на коліна – не бурчи. - як скажете. - ну Глорія! - так, мій пане? - не будь такою. - якою? - холодною. - дощ на вулиці – я не знала, що сказати. Знову тиша в кімнаті. Мій пан раптом став таким чужим і далеким… - Глорія – суворо так. Хоч я навіть не здригнулася. - так, мій пане? - любиш мене? Я завагалася. Люблю? Так.. так.. та.. -я не знаю – пошепки. Чесно. Але вчора ж любила! Мій пан мовчав. Тільки обіймав мене міцно. Я відчула розпач. Люблю? Любила. Холодно так. І взагалі. Я не люблю. Я лише річ загального користування. Але мій господар завжди має бути мною задоволеним. Я завагалася. Підняла очі на мого пана і невпевнено погладила по щоці – це більше, ніж любов – пошепки – ви мій перший і останній. Я… я кохаю вас. Я збрехала. а може й ні. Я не знаю. Не відчуваю нічого. - кохаєш… тоді не бійся мене. - не можу. - бо?.. - візьмете мене? Він зашарівся. Це дивно. Невпевнено кивнув і вклав на землю. Цього разу все було не так. Відчуття були як ніколи загострені, але все було не так… мені було сумно і.. приємно? - що з тобою? – господар зупинився і погладив мене по ключицях – боляче? Я заперечно похитала головою і продовжила рухатися. Застогнала від насолоди і щемкого болю десь там. Там, де серце. Там, де не бачить ніхто. Кілька тижнів я навіть не виходила з кімнати. Мій пан приносив мені їжу і книжки. Чомусь він палко захотів дати мені освіту. Розкрити мій талант. І мою магію. А магія в мене простенька. Цілитель. Нічого надзвичайного і видатного. Природа мене обділила силою. І терплячістю теж. Азазель покарав би мене разів 10 вже, але мій пан мовчав. І посміхався. Від цієї посмішки відчувала себе маленькою дитиною. - тут нічого складного – пояснював мені історію і культуру – тепер ти повинна навчитися поводитися як звичайна людина. - для чого – капризувала – я лише фамільяр. Я лише ваша річ. - ні. Тепер ти моя наречена. Я почервоніла до кінчиків вух. Опустила голову і зіщулилася -я відмовляюся. - що? - я.. я відмовляюся. Мій пан зітхнув - чому? Я думав, ти будеш щаслива. - я вам не рівня. Ні. - Глорія… - як добре, що сміття знає своє місце – зайшов Руслан. Мій пан роздратовано зітхнув – чого тобі? -Глорія, тебе кличуть на кухню. Батьку, там до тебе цілитель прийшов. - вас щось болить? – я захвилювалася і підвелася. Руслан не зводив з мене очей. Мій пан теж підвівся – ні. Просто маю проконсультуватися з ним по одному питанню – вийшов. Руслан продовжив дивитися на мене – ідеш? -так. Молодий хазяїн – я вклонилася і пішла за ним. Щойно вийшла за двері. Як хтось зловив мене, затуливши руками рота і потягнув по коридору. Я злякалася. Пручалася. Руслан хижо всміхнувся і зачинив двері. Ми були в підвалі. Одного разу я сильно провинилася. Не послухала Люцифера. І мене завели в підвал. Так боляче мені ще не було ніколи. І це відчуття досі не дає мені спати в ночі. І зараз знову. Я тихенько захлипала і засмикалася. За що? Що я зробила? Руслан взяв мої руки і прив’язав до столу. Лоцик, який тягнув мене весь час, нарешті відпустив і відійшов. Я схлипнула – відпустіть.. відпустіть… зо що? Що я вам зробила? - ну так. Ти ж не пам’ятаєш – Руслан провів рукою по моїх грудях – він стер тобі всі спогади. - що… що? – я смикнулася – я не знаю про що ви! Хазяїн! ХАЗЯЇН! Руслан дав мені добрячого ляпаса – заткнись. Він тебе й так не почує. Через тебе Тіодор витратив усі гроші. А вони мали належати нам! І взагалі… як щодо безсмертя? – взяв ножиці і розрізає сукню. Лоцик провів рукою по моїх ногах - я так давно хотів з тобою погратися… Мороз по шкірі. Я шалено засмикалася і закричала. Благала. Руслан порізав мене ножицями по лівій руці. Запах моєї крові заповнив кімнату. І болю. І відчаю. І страху. Руслан затулив мені рота рукою. Лоцик витягнув шприц – ех, а я думав, що ти сама – почав колоти мені щось. Свідомість затуманилася. Тіло важке і ватне. Що відбувається? Не треба. Будь ласка… Вони робили, що хотіли. Оскверняли мене як могли. Хоча чому оскверняли? Я ж лише річ. Вони робили зі мною те, для чого мене створила природа. Краще б я померла. Краще б я взагалі не народжувалася. Краще б… Мій пан почав кликати мене. Печать засвербіла і зачухалася. А я навіть не могла ворухнутися. Ненавиджу, ненавиджу…. Коли печать закровила, вони відступили. Звільнили мене і пішли геть. Тіло поволі почало рухатися. Так боляче… я змогла впасти зі столу на холодну брудну землю. Десь у кутку пробігла миша. Я спробувала повзти до виходу, але тільки болісно застогнала. На мою руку виліз павук. Красивий такий. Почав лізти вгору. Через хвилин 10 прибігло кілька мишенят. Почали мене обнюхувати. Лоскітно. А потім і взагалі лазили по тілу. Печать все ще кровила. Я затремтіла. Холодно… мій пане…. Різко відчинилися двері і хтось зайшов. Вони повернулися добити мене. Навіть безсмертних можна убити. Я заплющила очі. -Глорія… - у голосі мого пана був відчай і.. біль? Що? Що відбувається взагалі? - Глорія… Люба, хто посмів таке зробити з тобою? – взяв мене на руки. Мені було так байдуже. - Глорія… Такий дивний сон… знову плаче немовля. Моє немовля. Його забрали… за що? Моя маленька… донечка… -Глорія..- я розплющила очі. Тепло. Пахне ліками. Мій пан тримає руку на печаті. - так? – голос хрипкий. Я спробувала покашляти. - як ти? Я сумно всміхнулася – мій пане.. я вас ненавиджу. Він забрав руку – чому? – спокійно. Я відчуваю страх. -бо вони все розказали… і я згадала. Мені це снилося. Ненавиджу вас. Мій пан вкрив мене покривалом – я забороняю казати тобі таке мені. Ясно? Ти лише моя річ. Моя! Від мене більше ні на крок! Я мовчала. Я лише річ. Без права голосу чи вибору. А все так добре починалося. Та ні. Все від мого народження було поганим. Нема на що сподіватися. ЕПІЛОГ Стільки часу минуло… мій пан зовсім не змінюється. Хоч тепер я кличу його Тіодором. Він кличе мене дружиною. Так само без права вибору. У нас є син. Маленьке сонечко, що повернуло мене до цього світу. Я ходжу з ним в парк на прогулянки. На вихідні ми разом ходимо в місто. Усе гаразд. Тільки моєму синові на повноліття подарували чистокровного фамільяра. Дівчинку. Глорію. Я сказала, що це його сестра. Він не вірив. Тіодор промовчав. Просто зараз я перебираю її густе чорне волосся і повертаюся до життя. Я хочу, щоб все закінчилося добре. КІНЕЦЬ