Каравела багряної осені
Нап’яла вже свої паруси.
Ми постоять на палубі просимо,
А тоді свої щогли неси
До грудневих посріблених ранків.
Чепуриться де вже морозець,
Вечори де холодні й світанки,
Тепла ковдра – наш острівець.
Каравела багряної осені
Заплива в білу гавань зими.
Ми постоять на палубі просимо…
Як далеко весна, а в ній – ми.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=999848
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.11.2023
автор: М_А_Л_Ь_В_А