Останній бій…І перший сніг,
У небо погляд, рух безсилий,
Струмок на шиї, що з вуст стік,
Червоний, як сироп з калини.
Повітря мало у мороз…
Ще видих є, а вдих підводить,
Допоки міг, ти йшов, ти повз,
Але рахунки смерть вже зводить.
Через сніжинки, що лежать,
На віях срібною сльозою,
Ти бачиш всю ворожу рать,
Яка полює за тобою.
Ти бачиш звірства ворогів,
І вщент понівечену землю…
Ти все робив…Робив, що міг,
Тепер одне в думках…Чи стерплю?
Терпів не раз…Усе життя,
Немов суцільний біль - терпіння,
Нема в минуле вороття,
В майбутнє зрубане коріння.
Весь час блукав ти лиш один,
Від сиротинця до сьогодні,
Без тата й мами, ніби й син,
Та син утраченої долі.
Притрусить в полі, тіло, сніг,
І розіб’ють орду вже інші…
Ти все зробив, що встиг і зміг,
Та гинуть знов найсміливіші…
Можливо, десь серед могил,
І до твого хреста хтось квіти,
Як сину принесе, колись,
І буде довго там сидіти.
Аби душа, вже не одна,
Блукала в небесах світами,
Й до тих, хто вижив, знов зима,
Прийшла з святковими вогнями.
Щоб була радість для дітей,
Коли впаде на них сніг перший…
Ти все зробив, аби цей день,
Для них настав…Зробив, померши.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=999713
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.11.2023
автор: Ярослав Ланьо