Коли говорять, що сонет є файним,
То я злітаю пташкою у вись.
За похвалу віддам останній фартинг:
Поезія — життя, а не каприз.
Та стріли критики — і гострі, й влучні —
Мене спускають з неба у пітьму.
Лиш чую, як сміється злісно лучник,
І глибше поринаю у намул.
Постійні злети і стрімкі падіння —
Сплітається мереживо буття.
Та власній справі залишуся вірним:
Хорею, геть! Не жди, що зраджу ямб.
З надією чекаю Музу в гості,
Аби відкрила до натхнення доступ.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=999317
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.11.2023
автор: Яніта Владович