Сказали вам - ослабла я,
с судьбою примирилась?
Ужель дрожит рука моя,
иль песнь моя избылась?
В ней плач и жалобы слышны -
распутицы весенней
(о ливни майские шумны);
не слякоти осенней.
А осенью печаль светла,
цветёт что или вянет,
тут и плакучая ветла
злато-багряной станет.
Когда же в суровьё зима
обрядит разноцветы -
поверх на гроб она сама
рассыплет самоцветы.
[...]
OSAlx2о23-11
*
Хто вам сказав, що я слабка,
що я корюся долі?
Хіба тремтить моя рука
чи пісня й думка кволі?
Ви чули, раз я завела
жалі та голосіння, –
то ж була буря весняна,
а не сльота осіння.
А восени… Яка журба,
чи хто цвіте, чи в’яне,
тоді й плакучая верба
злото-багряна стане.
Коли ж суворая зима
покриє барви й квіти –
на гробі їх вона сама
розсипле самоцвіти.
[Та поки що я буду жить,
Як в тишу морська хвиля,
На погляд море наче спить…]
Леся Українка. 1911
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=999291
Рубрика: Лирика любви
дата надходження 24.11.2023
автор: Под Сукно