Пухнастий друг
У містечку, понад теплим морем,
Де усе біжить поволі і без бід,
Де не знають сліз гірких і горя,
Жив на вулиці рудий пухнастий кіт.
Як сюди потрапив він і звідки,
Кіт уже і сам не пам‘ятав,
Їв мишей, а часом недоїдки,
Але їжу у людей таки не крав.
Він любив двоногих, їхні руки,
Дозволяв погладить без проблем,
Хоча ті здебільшого ні трохи,
Не відповідали навзаєм.
Навпаки, рудого проганяли,
Хоч він капостей нікому не робив,
Тож вусань ховався у кварталі,
Де господар рибної крамниці жив.
Кіт сідав собі на підвіконні,
І дивився крізь вітрини скло,
Як торгівець, завжди трохи сонний,
Викладав в лотки своє добро.
(А добра того було, скажу вам,
На котячі будь-які смаки –
Оселедці, скумбрії, сардини,
Хек, мінтай, тунець і судаки).
Як заходили один за одним в лавку,
Гомінливі і веселі покупці,
Залишаючи за рибку, на прилавку,
Різнокольорові папірці.
І сяйнула в голові смугастій думка,
Від якої аж на мить підскочив він –
Щоб отримати смачного подарунка,
Треба принести щось на замін!
Вже наступним ранком в рибну ятку,
Подолавши свій природній страх,
Завітав руденький наш котятко,
Із листочком жовтим у зубах.
І немов би дійсно справжні гроші,
Перед крамарем поклав його на стіл,
Так поважно, як дорогоцінну ношу,
А за тим, тихенько у каточку сів.
Той сміється : - Ви погляньте, люди!
От так кіт – розумна голова!
Хоч не ходить тут така валюта,
Буде тобі рибка «на раз-два».
День минув і знов кмітливий котик,
Лист із дерева несе у магазин,
А господар зовсім і не проти,
Поділитися смаколиком із ним.
Тих сухих листочків різнобарвних,
Він за місяць стільки натаскав,
Що в крамниці стіни незабаром,
Прикрашав осінній карнавал.
Зав‘язалась дружба мимоволі,
Між людиною і мурчиком рудим,
Мати друга – це дарунок долі,
Двоє завжди краще ніж один!
Став вусатий зіркою крамниці –
Всі бажали познайомитися з ним,
Повалив народ поглянути на кицю,
Ну, і рибки прикупити поміж тим...
Але якось вранці не прийшов кіт,
Ні в обід, ні потім до темна,
Зачинив госполар магазин свій,
А кота нема усе й нема.
Став у перехожих він питати,
Чи не бачили його, чи хто не чув,
На сусідніх вулицях шукати,
Не можливо, щоб рудий отак чкурнув!
Накінець, дізнавсь в одному з пабів,
Що сьогодні, наче схожий кіт,
Під автомобіль пожежний втрапив,
Недалеко від старих воріт.
Онімівши лиш на мить від переляку,
Полетів він прожогом в місцину ту,
І знайшов свого вусатого друзяку,
Під трубою, у тісному закутку.
Лапка зкривлена, проштрикнуті легені,
В двох місцях, поламаним ребром,
Шерсть від крові злиплася на спині,
Від підступного удару колесом.
Але стукає сердечко в кволім тільці!
Взяв у пазуху його двоногий друг,
Швидко в клініку, де лікарі-умільці,
Зцілили фатальний той недуг.
Ну, а потім повернувся кіт додому,
Не на вулицю, а під надійний дах,
У крамничку, вже йому знайому,
Із гербарієм осіннім на стінах.
Тут буде йому тепло і відпочинок,
Завжди щось смачненьке на обід,
Стане зразу затишним будинок,
У якому муркотить щасливий кіт!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=998613
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.11.2023
автор: Костянтин Вишневський