Тепер не літо! Кілька днів лишень,
А загублені від нього всі ключі.
Вже не тріпоче більше уночі
(Навіщо?) в грудях зім'ята мішень...
Кричать світанки голосом ворон.
Розтанули невидимі мости...
А десь далеко, є далеко ти,
Шалений поїзд і сумний перон.
Як зводити з усім тепер рахунки?
Як бачити, що сходять нанівець
Обійми душ і унісон сердець,
Тремтливий дотик і очей цілунки?
Забути, що дзвеніли ми струмочками,
І долями сплітались, як сплітаються
Дерева міцно і небес торкаються?
...Цілую слід твій жовтими листочками...
© Оксана Осовська
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=998387
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.11.2023
автор: Оксана Осовська