Ти, ріка-ріка, річка широка,
Вийшла тихо з берегів,
Ти скажи ж мені, річко глибока,
Скільки маю жити днів?
Що у доленьки, як відміряно?
На аршин, а чи на три?
Скільки літ мені дасть зозуленька,
Скільки вип’ю ще води?
І куди мене річка дивна понесе,
У які краї?
Річка та, що без берега,
Бо вона життєві ручаї.
Розтечусь полями я,
Розбіжусь у даль, ген, дорогами,
Навздогінці дощ чи кручений міст,
Сонце з переливами.
Усе сприйму, як є, що життя дає,
Доленька дарує:
Радість, сум і сльозу, розлуки журбу,
Що серденько чує.
І вогонь, і дим, і, що було між тим,
Що несе тривоги,
У путі земнім розтрачу безліч сил,
Притомлю я ноги.
Пристану, посплю, сили так відроджу,
Помолюся Богу
І піду туди, де вузькі стежки,
Старий бескид, триноги.
Де живуть вітри, де орли,
Крилами обіймають небо.
Згасну, упаду, без крил я не живу, -
Втім душі потреба.
12.07.22
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=998335
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.11.2023
автор: Валентина Ланевич