А душа миттєво затихла,
Що сталося раптом, сприймала,
Це біда зненацька нависла,
Вона найцінніше вбивала.
Якраз бутон розкрився тільки,
Де взявся вересневий мороз,
Черствий убивця серця квітки,
Улюблений зимовий комфорт.
Могла буяти, славну красу,
Та холод згубив так бездушно,
Рукою душу ніби держу,
Зчинилось занадто підступно.
Болить... то яка це провина,
Що ніжно розквітала в саду?
Скотилась остання сльозина,
Мабут́ь, я в забуття вже іду...
Невже зловіща нічка одна,
Отак перекреслила долю,
Хотіла в щастю щоби цвіла,
Наразі змішалася з млою.
А незадовго теплий жовтень,
Немов, ласкаві деньки схопив,
Та ружі світ, він чорний зовсім,
Запізно ... уже мороз згубив.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997607
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.11.2023
автор: liza Bird