В вікно погляну, – осінь за вікном,
Загляну в душу, – там осінній настрій.
Із дому вийду, – хтось промовить: "Здрасьте! "
І тихо-тихо начебто кругом.
І під ногами жовті килими,
Навколо тиша, мов в раю у Бога,
А на душі неспокій і тривога.
Чого ж чекати, – лютої зими?
Чи зглянеться над нами все ж зима
І лютою не буде цього разу.
Чекать від когось помочі дарма, –
Самому треба дати собі раду.
Тим більше від зими, – чого чекать?
Були ж колись і зими в нас як зими...
Чи треба тільки перестать стрілять?
Стріляють в душу, в серце щогодини
Новинами і в яблучко якраз,
А поряд – залізяччям по-живому
Пуляють так, хоч не виходь із дому
І так і день, і ніч, і так весь час.
Чи бачить Бог, що діється у нас,
Чи сотворить він неймовірне чудо,
Так щоб отямилися якось люди,
Якщо знайдуться люди на той час?
Та нащо зранку я дививсь в вікно,
Де осінь заманила мене тишею,
Якої я не чув уже давно
Над нашим краєм і святим, і грішним.
Відчув, – і полюбив із дивних див
Цю осінь і під килимами Землю,
Немов в душі прокинулось щось древнє,
Мов від створіння все це я любив!
На дивну осінь я дивлюсь в вікно
І кіт зі мною поряд заодно.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997569
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.11.2023
автор: Рунельо Вахейко