Загорілася повня за лісом
Над зарубкою залишку дня.
Підіймався туман - зовсім тихо,
Парувала зігріта земля.
А на заході втомлене сонце
Запливало за хмарку м’яку.
Відблиск променя впав з підвіконня
На травичку осінню - руду.
Опускалася сутінь неспішно,
Заповзала у двір через тин.
Котик там походжав собі втішно,
Топтав лапками часу він плин.
Перша зірка заблимала в небі,
Поруч неї вже скопом мільярд.
Закричала сова, десь від греблі,
Відганяючи з ляку примар.
Волохатились тіні навколо
Від сумирних дерев вздовж полів.
Їжачок під кущем чмихав соло,
Щоби сон був спокійним - волів.
30.10.23
світлина: Валентина Ланевич
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997407
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.10.2023
автор: Валентина Ланевич