Немає сенсу доводити
Свою правду іншому,
Бо вона - немов
Маленька дівчинка,
Яка може не стриматися
І заплакати,
Бо її не чують
Дорослі дядьки.
Для чого ви її доводите до крайності?
Вона вже тре руками очі.
Очі починають сльозитись.
Солоні крапельки
Падають вниз під її ноги.
Дорослі дядьки
Вдають, що не помічають.
Я подаю їй носовичок,
Зрештою, даю записник
І прошу не плакати, а виток
За витком виводити літери,
Вимітати віником
Усе непотрібне
Й просто писати вірші,
Коли хочеться говорити
До тих, хто ніколи не буде слухати.
Бо дорослі дядьки
Такі високі,
Що підривають головою хмари
І заважають птахам літати.
Вибачай, дівчинко,
Я знову говорю про дорослих,
Хоча тільки ти
Достойна, щоб про тебе розказували,
Бо з твоїх уст звучить правда
І сльози твої правдою сповнені.
І солона вода прибуває в океані ,
І солона кров в твоїх жилах бурлить
В унісон разом із ним,
І я запитую тебе:
"Чому навколо так багато солі?"
Чому так багато запитань,
Але так мало відповідей?
Чому все саме так.
Саме так, як і
...мало
статися.
А ти посміхаєшся
І в посмішці твоїй
Більше відповідей,
Аніж в сльозах.
© Богдан Кухта
Підтримати автора:
4441 1144 2483 1947 - моно
4149 4999 9060 2763 - приват
[youtube]https://youtu.be/NRneMVBQBeo?si=0l7nrw7_RuzqGgSj[/youtube]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997336
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.10.2023
автор: Kukhta Bohdan