Вона жила, як всі: всміхалась сонцю,
Як дарувало день новий воно.
І місяць заглядав в її віконце.
Життя ж її бродило, як вино.
Бродіння те з роками затихало.
Гірким вино ставало, все ж міцним.
Це не було якимось ноу-хау,
Тому й життя ніхто не зупинив.
Лягав їй час на скроні сивиною
І зморшку не одну подарував.
Вона ж була звичайною, земною:
В роботі мала лад і у словах.
Вже й доля в мозолі тверді вдягалась.
Душею теж багатшала вона.
В житті немало також досягала.
А старість запечалила війна…
На неї жінка враз зреагувала,
Бо жить по-іншому не вміла й …не могла:
Донатила солдатам, готувала.
І сивина густіше розцвіла.
Думки її із мріями змагались:
Скоріше б закінчилася війна.
Все рідше й рідше серденько сміялось,
Хоча війна – це не її вина.
25.09.2023.
© Ганна Верес Демиденко
#Ганна_Верес_Демиденко
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997206
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.10.2023
автор: Ганна Верес