Ой ти, сонечко, свого
Не ховай лиця.
Дай відчуть тепло твого
Диво-промінця.
Вийди, сонечко, з-за хмар,
Вийди й життьовий,
Світла сповнений нектар
Навкруги розлий.
Хай вже осінь надійшла –
Прохолодний час,
Ти ж ласкавого тепла
Не шкодуй для нас.
Ні, його ти не жалій,
Сонечко, не слід,
А ним лагідно зігрій
Нас усіх як слід.
Хай відчуєм ‘го цілком
Тілом ми усім
І як добре нам з теплом
Жить на світі цім.
Джерело ж ти життьове
В світі, далебі,
Бо на ньому ж все живе
Завдяки тобі.
Ти помреш – помре усе
Згодом чи умить.
Що життя в собі несе,
Вже не буде жить.
Ти ж бо живиш все й усіх,
Сил їм додаєш.
Щоб лунав щасливий сміх,
Світло в душу ллєш,
Ллєш і світло і тепло,
Ніжне почуття,
Щоб воно у ній жило
Протягом життя.
Євген Ковальчук, 20. 09. 2020
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997068
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.10.2023
автор: Євген Ковальчук