Всесвіт спить під зоряною ковдрою
І гойдає тиша таїну,
Нічка ця здається надто доброю,
Місяць їй у вічі зазирнув.
Мідна осінь, срібний кінь копитами
Ледь сполохав спокій сновидінь,
Красоти, митцями недопитої,
Вистачить на сотні поколінь.
Дотик пензля, трепету симфонії,
Чи цнотливих зашарілих слів.
Б’ють підкови, мов церковні дзвони і
Від краси залишили нам слід.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997064
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.10.2023
автор: Шостацька Людмила