По скронях ковзає колючий холод
Та норовить ускочить в теплі вуха,
А вітрюган занудно тягне соло,
Вчепився хвацько в криси капелюха.
Об литки б'ються посивілі трави,
Покинуті пристанища висотні,
І жалібно оплакуючи втрати,
Протяжним виєм лебедять: Самотні!
Навколо крилить безпорадне листя,
Юрмиться, тулиться у зграйки-сотні,
На жаль, розлука з деревом не сниться,
То й шелестить у розпачі : Самотнє!
Рідненька ковдра ув обійми горне,
Парують з чашки ноти бергамотні,
Вібрує кицькин вуркіт миротворний,
Щасливице! Хіба ж це ти самотня?
Chara Vinna
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997036
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.10.2023
автор: Chara Vinna