Ми обоє не вміємо бути щасливими,
Серед світу людей, ледь тамуючи біль.
Навіть небо, мандруючи снами мінливими,
Не минає свідомість, впускаючи хміль.
Тільки відчай зведе до нуля все намріяне,
Рознесе по кутках схлип убивче скупий.
Я не впораюсь сам, знову щемом розсіяний,
Хоч би як неосяжно тебе не любив.
Хоч би як не старався за руку утримати,
Надсилаючи безліч крізь дотик бажань.
Зовні погляд жагучий доволі був стриманий,
Вкрай заповнивши серце чуттями, де жар
Так пекельно розійдеться хвилями дивними,
Майже повністю знищить журбою наш час.
Ми обоє не вміємо бути щасливими…
А сузір’я, між іншим, дають вкотре шанс.
13:00, 30.12.2016 рік.
Зображення: http://www.sunhome.ru/image/18571
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=996517
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.10.2023
автор: yusey