ПОМСТА ДВОХ СЕСТЕР
Дві сестри, наче день та ніч,
протилежності "так" та "ні".
Дві – сукупності протиріч,
дві згорали в однім вогні...
Він з'явився, неначе тінь,
наче кара для них обох.
А очей його глибочінь,
мабуть, звабила багатьох.
Він був втіленням всіх уяв,
він був літом серед зими...
Хоч нічого не обіцяв,
але входив обом у сни.
Його сміх – кришталевий дзвін,
його погляд – це океан.
Та в медових речах – полин,
у думках – лиш сухий бур'ян.
Ну, обрав би з сестер одну,
та гуляти хотів з двома.
Вів свою хитромудру гру,
бо душа, як гнила пітьма.
Все дражнив, все сміявся з них:
— Запалили вогонь в мені
Я обох би вас взяв для втіх.
Ви подумайте. Чом би й ні?
Я на завтра чекаю вас.
Не запізнюйтеся, молю...
Був у звабленні – геній, ас,
всім дівчатам казав "люблю".
***
Що ж зробили ці дві сестри?
Вони відьму знайшли одну:
— Ми бажаємо злої гри,
наші долі дві на кону.
Відьмі золото принесли,
віддали все, що в них було.
І чаклунка взяла дари. –
Вмить у комині загуло,
спалахнув у печі вогонь.
Щось варила стара в котлі.
Трави терла поміж долонь,
доставала з полиць бутлі,
з них потроху в котел лила
розтирала у ступі мак,
все у варево додала
і сказала дівчатам так:
— Ви позбавитесь почуттів,
Бо кохати такого – зло.
Посміятися з вас хотів,
в ньго сотні жінок було.
Ось, тримайте міцний відвар,
по тринадцять ковтків зробіть,
з вас спаде почуттів тягар,
ви розлюбите хлопця вмить.
У відварі вуста змочіть.
Поцілує він котрусь з вас –
все, покараний буде вмить,
зразу зміниться ловелас.
Як? Побачите там самі.
Вам сподобається, авжеж.
Тільки все це робіть в пітьмі,
не подіє вдень зілля вже.
Сестри вийшли, немов у сні.
— Що ж, не треба втрачати час.
Він заплатить тобі й мені,
ох, пригода чекає нас.
Місяць висвітив постать. — Ось,
він на місці. Ходім скоріш.
Хоч би дійство це нам вдалось,
може, стане цей світ чистіш.
— Ви обидві прийшли? Я знав! –
Хижо парубок посміхнувсь.
Ближчу дівчину обійняв
й поцілунок зірвав із вуст.
Й раптом... що це? Здригнувся весь,
обволок силует міхур,
у якому молодик щез,
і з'явивсь замість хлопця... щур.
Звір підскочив, змахнув хвостом
і до лісу побіг чимдуж.
Був обгавканий диким псом
й прошмигнув між кущів, як вуж.
Дві сестри посміхнулись вслід,
(звеселила подія ця):
— Що ж, знущатись було не слід,
й розбивати чужі серця.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=996187
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.10.2023
автор: Денисова Елена