Жорна

Завія  мете
і  виє  зневірено  вітер.
Снує  самота
довкола  осель  і  доріг.
Моралі  етер
ніколи  не  зможе  зігріти
бездушшя  сльота,
як  душу  непрощений  гріх.

Стихія  крильми
прасує  луги  і  долини,
єлеєм  хули
усе  поглинає  імла.
У  холод  зими
клини  вибиваються  клином
і  тіло  болить,
як  серцю  бракує  тепла…

Безлико  народ
блукає  у  рідному  краї
і  сумно  до  сліз
не  лиш  од  нестачі  ідей…
Огиди  тавро
уперто  мене  не  лишає
до  тих,  хто  уліз
цинічно  у  лики  людей!

Піском  дзиґаря́
стікають  хвилини  і  ро́ки.
Скрегоче  засу́в,
немовби  розлючений  пес.
Багріє  зоря,
відлунюють  Мо́лоха  кроки
і  жорна  часу́
розмелюють  манну  небес…

15.10.2023

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=996172
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.10.2023
автор: Олександр Мачула