Осінь поступово стає повноправною господинею. Сонце ще світить з теплом та, холодний поривчастий вітер, швидко надбігши, те тепло забирає. Багато дерев вже стоять без листя, деякі скинули листя частково, деякі тільки збираються знімати свою листяну одежину із себе, а хвойні - радують очі яскравою зеленню. Травичка, також пожухла, утративши літню, барвисту та веселу привабливість. Опустіли і поля. Мій городець також уже переораний, малина з полуницею розсаджені. Настав час розпочинати домашній обігрів жилих приміщень.
Надрала я на загороді сухих дров, що, заготовлені загодя, чекали своєї пори, затопила у літній кухні піч, та пішла затоплювати до великої хати грубки. В одній грубці дрова загорілись швидко, а у другій - ніяк не хотіли горіти і я, на трішки, відволіклась на іншу роботу на подвір’ї.
Заходжу до хати, а, там, стільки диму, хоч сокиру вішай, як то кажуть. За літо грудка, без опалення, натягнулась вологою і тяга у комині була відсутня, от, весь дим і пішов, через відкриті дверцята, по всій хаті. Я, з того всього, повідкривала і вікна, і двері. Мух поналітало, як тих бджіл у вулик. Гудить посеред сизого диму - "картина маслом".
Коли весь дим вивітрився, взялася і ті мухи бити. Котру за одним разом, іншу - за п’ятим. Я ганяють за мухами, а вони втікають від мене, в хованки граючись. Так наш перший раунд і завершився з нічийним рахунком, щоб продовжитися згодом.
Згода настала на другий день. Прогрівшись, грубка загоготіла благодатним жовто-гарячим полум’ям, і я, з перемінним успіхом, знову продовжила мухо-боротьбу.
На третій день, коли моя грубка прохолонула, настала черга побілки та генерального прибирання.
До вечора кімнати наповнились теплом від грубок, фіранковою свіжість, стіни прикрасились чистими рушниками на образах.
Я, віддаючи воді свою денну втому, із задоволенням пірнула тілом під її благодатні струмочки. Залишки мух, що, за три дні, вже втратили попередню веселість, роздратовано, з гулким дзижчанням, літали побіля мене, а, коли я сіла за ноутбук, намагались сісти мені на обличчя і я, як ото корова хвостом, стоячи у літнім стійлі, а ти у той час, смикаєш її за дійні цицьки, відганяючи напосідливих мух, ляскає тебе хвостом по обличчі, так і я, на подив тих же мух, по обличчі ляскала себе сама.
Та це не надовго. Незабаром зима, усім мухам настане кінець, однозначно, і моїм, непроханим гостям, також. Не дарма ж, на тих чекаючи, у куті кімнати стоїть гарна мухобійка.
13.10.23
світлина моя
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=996058
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.10.2023
автор: Валентина Ланевич