Чи серця за́вжди б’ються в ритмі, мабуть ні,
Коли барвистість, зникає час від часу,
Життя листочків зупиняється в пітьмі,
Їх згодом просто, оберне в біомасу.
О так шкода́, в саду клубочиться туман,
Холодний дощ, сіяв, змочив, все до нитки,
До сну запрошує, навіює дурман,
По стовбурах, змоклі павутинні сітки.
І день не в змозі завадити погоді,
Хіба, що сонце на якусь мить між хмар,
Несміло гляне та чи й вдасться природі,
Усім єством, відчути осінній нектар.
Злегка вітрець, копошиться, ну, як дитя,
Приліг у травах, із прохолодою борня,
Жага зігрітись. Теплом дихала земля,
От би на хвильку, заблукати уві сні,
Бабине літо, сховатись там би мені.
13.10.2023р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995998
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.10.2023
автор: Ніна Незламна