Сльотавить осінь… Мабуть, за літами…
Кленове листя змокло, одиноке.
І мастять скло сполошені патьоки:
Золочення верхівок позлітало.
Умило мжичкою махру жоржини.
Сльотавить осінь. Чи не за літами?
Серця-жарини – вітром калатало,
За миром квіти сонячні тужили.
Насилля. Зло. Затьмарена реальність
Мете життя, неначе лист опалий.
Сльотавить осінь. Ні, не за літами –
Війна ж бо… невблаганна та безжальна.
Ми ж вірити в добро не перестали.
Дощу, красі радіти, перехожим.
Сльотавить осінь… Та не це тривожить:
Сумуємо за мирними літами.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995656
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.10.2023
автор: Білоозерянська Чайка