Мені ще тільки дев’ятнадцять,
Та вся душа просякла жалем –
Хай інші втіхами маяться,
Мій цвіт у грудях став зів’ялим.
Ходжу в думок їдких облозі,
А що надвтішного сказати?
Що я, тепер анатом, в морзі
Роблю із трупів препарати?..
Щораз, торкаючись ланцета,
Бринять чуття: momento mori*,
І вабить мрійний дух поета
У край, де тільки тиш і зорі...
Та ні, не ллю в рядки я скарги,
Люблю ж бо ту роботу щиро.
Лиш нині серце в темпі ларго
У ребра б’є зі спраги миру.
Сильніше з часом відчуваю,
Що все підвладне в світі тліну
І не тече, а мчить до краю
Життя без ласки та упину...
На тло небес гляджу прозоре,
Немов на води, що яряться,
Й бринять чуття: momento mori,
Нехай мені ще дев’ятнадцять.
[i]ІХ.23 р.[/i]
[i]*Memento mori (пер. «Пам'ятай про смерть») – латинський вислів, що став крилатим. Фраза є нагадуванням про неминучість смерті та непостійність життя, служить закликом до роздумів про цінність часу і важливість жити сьогоденням. Даний вираз має давню історію й часто пов'язується з мистецтвом, філософією чи релігією. [/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995499
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.10.2023
автор: Прозектор