Грає осінь денно барвами веселки,
В переливах сонця гасне вже зоря.
В шишковій оправі колії виделка,
Та бурий грибочок дивиться здаля.
В білокорім гаї пізня ще ожина
Кетягом червоним гнеться до землі.
Блідо-синіх квітів маленька родина
Тягнеться угору, щоб бути в теплі.
Дужий клен у віці, гордо-величавий,
Накидку жовтаву начепив на лик.
Горіх напів голий стоїть весь рудявий,
До такої крони він зовсім не звик.
Проклюнулись сходи озимі на полі,
Зеленіють жваво на небеснім тлі.
Розгулявся вітер на пустім роздоллі,
Вихорить піщинки по сухій ріллі.
Притих соловейко в садку яблуневім,
Збираючи сили в новий переліт.
Попід тином квіти, в каптані вишневім,
Шлють всьому живому сердечний привіт.
05.10.23
світлина: Валентина Ланевич
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995454
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.10.2023
автор: Валентина Ланевич