*****
Мої сини та дочки,
Віршовані рядочки,
Прокиньтеся, устаньте
І струнко в строфи станьте,
Немов у ряд солдати,
Що держать автомати,
Коли стоять у стро́ю,
Готові йти до бою,
Щоб землю захищати,
Як ворог зазіхати
На неї смів раптово.
Хай ваше кожне слово
Додасть солдатам сили,
Якою б зупинили
Ворожую навалу
Умить, а не помалу.
Хай ворог той пізнає,
Яку міць-силу має
Вкраїнське військо, щоби
Він більше навіть спроби
Найменшої робити
Не те, щоб захопити
Не смів, але й ступати
На нашу землю-мати.
Вона ж бо найрідніша,
Найкраща, найцінніша.
Її оберігати,
А також розвивати
Повинні ми сміливо
Для того, щоб щасливо
На ній всім нам жилося,
Аби не довелося
Нам гірко шкодувати,
Як ворогу ми здати
Посмієм. До загину
Ми перед ним же спину
Свою лиш будем гнути,
Тому що оминути
Всім нам лихої долі,
Позбувшись честі, волі,
Не вдасться вже, можливо,
Ніколи. Тільки диво
Нас зможе врятувати
Від внутрішньої страти,
Як власну самобутність
Ми втратимо. Відсутність
Її вже означає,
Що нації немає.
Хай є земля, є люди,
Які практично всюди
Живуть на ній, одначе
Усі вони неначе
В ту ж мить і не існують,
Бо душі їх пустують
Без рідного. Нічого
Нема в них, крім чужого.
Хай і багата хата
Чужа, душа ж крилата,
Хай як би не бажала
І сил не докладала,
Як вільний птах, в ту пору
Не здійметься угору.
Євген Ковальчук, 11. 09. 2020
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995393
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.10.2023
автор: Євген Ковальчук