І це не сон, мені не сниться цей кошмар,
Як з'ясувалося, усім не сниться.
Чи загубився Бог десь серед чорних хмар,
Чи в колесі ми Божім зайва спиця?
Хіба ми не шукали Господа завжди
В своїй душі, не там за горизонтом?
Ніколи не бажали ми комусь біди,
Що навалилася раптово оптом.
Хіба ми не бажали волі, щастя й там,
Де не було вже їх серед реалій,
А там уже на всю лунав війни тамтам
І, мабуть, буде він гриміти й далі.
Чи ми ховали свої голови від бід,
Яких не кликали на себе зроду,
Чи не читали ми пророцтв і заповіт,
Чи, може, не козацького ми роду?
Та ні, такого зроду з нами не було,
Щоб перед кимось ми згинали спини?!
Невже безсмертне те одвічне Зло
Й нема йому ніякого зупину?
Нелегко нам, - коли ж то легко нам було?
І не зламать кощеєвої голки?
Й нелегко буде нам завжди, допоки
Існує поряд це північне люте Зло.
Невже на Зло у нас уже немає зла,
Щоб смерті зупинити круговерті?!
Хіба у нас і Сила Волі замала,
Щоб від усіх всесвітнє Зло відверти?
Коли насниться всім страшний кошмар,
Коли страшнішого і не буває,
Хай йде туди, де ніч в полоні чорних хмар,
І де злий дух одвічно промишляє.
До чорної діри, яка все засосе,
Кошмари ті ж, - напевно, не подавиться!
Бо Україна й білий Світ понад усе!
Чи Бог простить гріхи всім нелюдям за давністю?!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995186
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.10.2023
автор: Рунельо Вахейко