дні обертаються попелом, сила спокути — гнітом,
вітер навіює оперу, силує вуха гнити.
туги відлуння мурахами лізуть під покрив люду,
плач цей відчують і в Рахові, жінку боятись будуть.
плентає прилісом візія в сукні лілейній вогкій,
шкіра фарфорово-сиза, як иній, справляє охи.
все оповила зажурою, кігтями скальп здирає.
"чорта зустріну — скажу йому: місце моє у Раї"
тільки до Раю зачинено, пасма сирі не просто,
й пекло не стане їй виміром, в кари великий поступ.
серце забруднене жабуром, криком невинних діток.
матері зовсім не жаль було тільця маленькі вбити.
рюмсання стали розрадою, озеро — вічним домом.
нині ніщо вже не радує, бог надіслав їй омут:
вічне скитання в околицях, ніде душі припасти.
звісно, ніхто не помолиться, звісно, не прийде пастор...
[i]15.03.2023[/i]
P.S. La Llorona (Ла Йорона) — латиноамериканський образ жінки-плакальниці, яка зійшла з розуму і втопила своїх дітей. Нині її душа примушена вічно скитатись близь того озера. Люди кажуть, що вночі можна почути її схлипування і крики: "¿Donde estan mis hijos? "Де мої дітки?!"
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994876
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.09.2023
автор: Anastasiiith