За вікном, на бетоннім паркані,
дивна істина, чи настанова,
у масштабі гіперекрану.
І нема там зайвого слова.
Що мав автор отой на думці,
що так сміливо поділивсь
відкриттям, невідомим науці?
Може сам колись помиливсь?...
Може вітер, лихий і дужий,
що до стриманості не звик,
штанину бідоласі спаплюжив?
Намочив йому черевик?
Атмосферно-урологічний
синтез вразив його думки.
Й все стражденне і неліричне
взяло й вилилось у рядки.
А паперу не було й близько
і ніде не валявсь картон.
Та й ногам може було слизько...
Отоді й врятував бетон!
Наче древній пророк в скрижалі,.
він вписав свою мудрість в віки.
На папері не всі б читали.
Хто б читав оті сторінки?
Навіки! Поколінням згадка -
Не повторюйте помилок!
В спеціальну ховайся хатку,
щоб від вітру ти не промок.
P.S.
Ця одна із сентенцій давніх,
пережити могла б віки
якби світ не носив вандалів,
що вапном залили рядки...
27.09.22.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994312
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.09.2023
автор: Di Agonal