***
Завжди сміється останнім паяц.
Спочатку стріляє чи коле ножем.
Чи зронює три-чотири рядки,
які на землі викликають щем,
бажання щось виправити чи змінити,
паяцу весну назад повернути,
немовби власні дитячі роки...
Та надто запізно. Лезо руде...
Паяців сміх був весняним дощем,
тепер випадає зброя з руки.
Він згорбиться і навіки піде...
20.09.2023.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994303
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.09.2023
автор: Валерій Коростов