Ти думаєш дерева не живі?
Ти віриш в те, що вони мертві?
Прислухайся, як лине з-під кори
Стукіт неіснуючого серця...
Марно вже казати не руйнуй,
Ніхто у цілім світі не почує.
А дорікнеш: "Візьми збудуй!",
На глум візьме чи пожартує.
Ми віримо в ніщо й існуєм,
Поставивши себе найвище.
Чужого болю ми не чуєм,
А дерево стражда найбільше.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994194
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.09.2023
автор: Просто Христя