Догоряє моя осінь. Догоряє.
Сивиною заясніла у косі.
Плинуть думи мої птахами до краю,
Де дитинства слід лишився на росі.
Там будили мене розові світанки.
Сиве марево торкалось до щоки.
Небеса цвіли замріяно серпанком.
Цю красу несу в собі я крізь роки.
Відбуяла моя юність вишнеквітом,
Відспівала соловейком у садку.
Прилітала туди пташкою щоліта,
Поспішала до струмочка у ярку.
Притомилися літа. Вже притомились.
Де струмочок біг, рясніє осока.
Поміж нами пролягли не просто милі –
Це по них ріка життя мого стіка.
Догоряє моя осінь. Догоряє.
Ніжним леготом озвалася в душі.
На калиновій сопілці спогад грає
Про літа мої далекі – не чужі.
15.09.2023.
© Ганна Верес Демиденко
#Ганна_Верес_Демиденко
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994043
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.09.2023
автор: Ганна Верес