Клята втома накрила підступно крилом —
разом зникли завзяття і сила,
на додачу судомою м'язи звело...
Ну для чого скажіть їй ті крила?..
Непідйомна вага тягне вниз — до землі.
Серце б'ється, як після погоні.
Біль і смуток відбитком лежать на чолі,
обпікають пульсуючі скроні.
Без упину загрози летять звідусіль,
кожним рухом годуючи втому.
Необхідно докласти ще трохи зусиль,
щоб живим повернутись додому.
Крок за кроком, повзком, божевільним ривком...
благо шлях всім відомий без мапи.
І у рідному лігві скрутитись клубком,
головою на змучених лапах.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=993976
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.09.2023
автор: Сергій Вітер